#Гавана 1960 р. Хитрий лис #Фідель за старою традицією всіх країн совків, вирішив провчити американців та європейців, і показати в черговий раз, чим закінчуються домовленості капіталістів з комуністами в сфері бізнесу та фінансів.

#Кастро, затягнувшись черговою сигарою, підписав закон №851. За одну ніч #Куба націоналізувала основні активи США: #нафтопереробні_заводи (#Texaco, #Esso, #Shell), цукрові плантації та найбільшу на острові енергетичну компанію #Cuban_Electric.

Вождь тамтешнього племені комуністів заявив, що забере в американців усе — «аж до цвяхів у їхніх черевиках». Загальна сума конфіскованого , згідно з звіту Комісії з іноземних претензій США (#USFCSC) після розгляду 5 913 позовів у 1970-х офіційно кваліфікувала загальну суму збитків (включно з відсотками) у $1.9 млрд на той час.

Згодом конгрес США законодавчо зафіксував цю суму як $1.9 млрд плюс відсотки з 1966 року. На сьогодні з нарахованими відсотками (близько 6% річних) загальна сума претензій перевищує $9-10 млрд.

Фідель не просто сказав «я вас кину». Він сказав: «Ми — цивілізована держава, ми видамо вам облігації». Але з однією маленькою умовою. Куба випускає 20-річні #державні_облігації . Гроші на ці виплати мали надходити з фонду, який наповнюється за рахунок продажу цукру #США.

Куба відраховуватиме в цей фонд 25% від вартості проданого цукру, але тільки за умови, що США купуватимуть понад 3 мільйони тонн на рік за ціною не менше 5,75 цента за фунт. На той момент США вже почали вводити #санкції та скорочувати квоти на #кубинський_цукор.

#Фідель_Кастро фактично сказав: «Я заплачу вам вашими ж грошима, але тільки якщо ви продовжите купувати мій цукор у величезних обсягах». Коли #Вашингтон у відповідь повністю заборонив #імпорт кубинського цукру, Кастро розвів руками: «Ви самі заблокували джерело виплат. Мої облігації тепер — просто красиві папірці».

Пастка №2: #Оцінка_за_вартістю.

Щоб сума боргу не була занадто великою, #кубинський_уряд використав ще один трюк. Вони заявили: «Ми виплатимо компенсацію за тією ціною, яку ви самі вказали в податкових деклараціях за 1958 рік».

#Американські_компанії, як і всі #корпорації світу, роками намагалися мінімізувати #податки на Кубі, занижуючи реальну вартість своїх активів. Тепер Кастро ткнув їх носом у їхні ж цифри: «Ви писали, що ваш завод коштує мільйон? Ось вам мільйон у моїх (неробочих) облігаціях. І не дякуйте».

Епілог.

Ці борги не зникли. Вони живуть у портфелях великих корпорацій і передаються у спадок.
Cuban Electric Company: Найбільший претендент ($267 млн). Сьогодні цей борг через ланцюжок злиттів належить компанії Office Depot (так, тій самій, що продає папір та ручки).
ITT (International Telephone and Telegraph): Другий за величиною чек на $130 млн. Зараз ці претензії належать готельному гіганту Marriott.
Компанія North American Sugar досі зберігає папери на мільйони доларів, сподіваючись, що колись Куба «відкриється» і їм повернуть хоча б землю.

#Канада, #Іспанія, #Франція та #Швейцарія виявилися гнучкішими. Їхні громадяни теж постраждали, але їхні уряди не вводили #повне_ембарго. У 1960-70-х роках вони підписали з Кастро угоди про «#малі_виплати». Наприклад, #кубинці розплачувалися з іспанцями поставками товарів або частковими компенсаціями в готівці (зазвичай 10-15 центів за долар).

США ж пішли на принцип: «Або все і в доларах, або нічого». В результаті американські інвестори вже 65 років тримають «кубинську сигару», яка так і не загорілася.

Закон #HELMS_BURTON (1996) та його активізація:
(Акт про свободу та демократичну солідарність з Кубою) робить повне зняття американських санкцій залежним від врегулювання цих претензій. Більше того, він дає право американським громадянам подавати позови до судів США проти іноземних компаній, які "торгують" конфіскованою власністю.

У 2019 році #адміністрація_Трампа активізувала (тимчасово відсторонений до того) Титул III цього закону, що призвело до хвилі позовів до європейських, канадських та кубинських компаній (готелі, телеком, нафта). Це різко загострило відносини США з європейськими союзниками. #боргова_амнезія