ДНІПРОВСЬКИЙ РЯТІВНИК — Історія першого мему часів повномасштабного вторгнення

25 лютого 2022 року. російська армія другу добу атакує Україну в надії повністю захопити владу в найкоротші терміни. Запеклі бої тривають на землі, а також у повітрі та морі. Але на цьому атаки ворога не обмежуються, адже події відбуваються у епоху інтернету, яка дозволяє противнику робити інформаційні вкиди з метою психологічного тиску на населення. І ворог це активно використовує.

Дніпропетровщина. В області розгорнуті сили Територіальної оборони та блокпости, в обласному центрі ситуація контрольована. Дніпропетровська обласна державна адміністрація звернулася до мешканців з проханням повідомляти про підозрілих людей, машини, а також мітки на дорогах та об'єктах. Повідомлення надходили, люди були уважними та обережними. Але знайшлася людина, яка вирішила діяти рішуче.

Назар, 32 роки (ім'я замінене з міркувань безпеки). Простий мешканець Дніпра, має незакінчену вищу освіту, останні 3 роки працював на Калинівському рикну — продавав фотоальбоми та робив ксерокопії. Ось як він згадує 25 лютого:

Уночі в місті лунала повітряна тривога через загрозу ракетного удару. На щастя, атаки не було, але заснути я вже не міг. Я гортав стрічку новин та планував свій день. Власниця фотокрамниці, в якій я працював, написала, що на роботу я можу не виходити, та порадила попіклуватися про себе та близьких. В нас були суто робочі стосунки, тому вона не знала, що я сирота і близьких в мене немає, але попіклуватися про себе я мусив і це була слушна порада. Я запланував маршрут по місту. Мета: знайти працюючий банкомат та якісь макарони або гречку, щоб доповнити свій раціон, який тоді переважно складався з тушонки

Назар вирушив на пошуки о десятій. Переступаючи поріг невеликої орендованої квартирки на вулиці Кожум'яки, він і не підозрював про те, яка подія з ним трапиться найближчим часом. А почалося усе так: по дорозі до банкомату неподалік від шостої лікарні у Назара різко заболів живіт.

Здається, моє, м'яко кажучи, неправильне харчування вперемішку зі стресом, спричиненим повномасштабним вторгненням, призвело до розладу у моєму кишківнику. Вибору було небагато, як і часу. Не дійшовши до вулиці Слобожанської, я змінив маршрут у сторону дворів

Пунктом його призначення став невеликий простір, який обмежувався одномісним гаражем з однієї сторони та незрозумілою сірою будівлею — з іншої. Саме там увагу Назара привернув дивний предмет.

Це був невеликий шматок рефлективного матеріалу, на якому було зображено щось схоже на приціл з перехрестям по центру. Я не одразу збагнув, що це, але мозок підказував мені, що я точно десь це бачив. Я перебирав у голові спогади з такою ретельністю, що на якийсь час забув причину свого візиту сюди. Волосся стало дибки, коли я згадав... це була одна з тих ворожих міток, про які я читав вночі у телеграм-каналах, жодних сумнівів. Щойно я почав міркувати про те, як позбутися предмета, що, безсумнівно, становив загрозу для жителів мого міста, я почув важке глухе буркотіння, яке ніби виривалося зсередини мене... так і було... це був мій живіт

Рішення прийшло саме, розказує Назар. Послання російським пілотам було знищене за лічені хвилини, після чого дніпровський рятівник пішов своїм шляхом з відчуттям полегшення та виконаного громадянського обов'язку.

Вже за день виявиться, що вчинок Назара не залишився непоміченим: жителька Дніпра Людмила Іванівна, в якої вікна кухні виходять якраз на місце події, усе побачила і написала про це у місцевому телеграм-чаті. Тепер про Назара знали усі. Назар став творцем першого мема часів повномасштабного вторгнення росії в Україну.

Пізніше з'ясується, що уся історія про мітки — російське ІПСО, яке, на жаль, виконало свою функцію. Назар, зрозумівши, що ніякий він не рятівник Дніпра, спився.

Це пі**єц

— каже Назар