МАСЛОСОЮЗ - НОВА ЕПОХА
➡️Першу частину читати за посиланням.⬅️
У 1924 році починається нова епоха в житті «Маслосоюзу».В цей рік було обрано нове керівництво, яке мала спеціальну освіту й розумілася на функціонуванню ринку. Андрій Палій, ставши членом дирекції, одразу взяв у свої руки керівництво торговельними справами. До цього часу збут масла просувався повільно, оскільки воно ще не було високої якості. Тогочасна дійсність вимагала радикальної перебудови роботи старого Союзу західноукраїнських молочарів, тому Андрій Палій у співпраці з Андрієм Мудриком підготували зміни до статуту, схвалені на загальних зборах 18 червня 1925 року. Відтоді Крайовий союз господарсько-молочарський отримав нову назву – Маслосоюз. На той час кооперація об’єднувала 39 молочарень, які виготовляли понад 41,5 тис. кг масла. Завдяки зусиллям нового керівництва вдосконалилася її організаційна структура, вона поповнилася новими кваліфікованими працівниками. Торговельний оборот Маслосоюзу сягнув 860 тис. злотих проти 200 тис. злотих у 1924 році. Відкривалися нові філії й відділи — у Станіславі, Львові, Перемишлі, там же відкривали фірмові крамниці. В Стрию починають діяти постійні молочарські курси, які згодом стали постійною однорічною школою. І вона щороку випускала кілька десятків фахівців цієї галузі.
1926 рік став роком виходу галицької продукції на ринки Європи. Перші 48000 кг було продано в Чехословаччині й Австрії. З кожним роком список країн й об’єм продукції розширювався. Головний офіс компанії був перенесений до Львова. З 1929-го року, в умовах важкої економічної кризи, керівники Маслосоюзу приймають рішення про повну реорганізацію українського кооперативного молочарства. В основу роботи було покладено перспективний організаційно-торговельний план, схвалений на ХІ кооперативному з’їзді. З малих молочарень створили великі «районові». Це дало свої результати. Якщо 1928-го року продали близько 1 млн. кг масла, то 1930-го — приблизно 3 млн. У 1931 році в структурі Маслосоюзу було 99 молочарських спілок, 1932-го їх стало 105, а 1938-го — 136. Вони об’єднували майже 2000 пунктів прийому молока. Загальна кількість членів районних молочарень наприкінці 30-х років сягала 200 тисяч осіб. У 1932 році польському урядові навіть довелося обмежити експорт українського масла. Та керівники Маслосоюзу не втомлювалися шукати нові місця збуту. Якщо впродовж 1924–1931 років у різних містах Галичини відкрили 16 крамниць, то в 1932–1939 рр. — вдвічі більше. 1936-го торговельний оборот українських молочарських спілок майже вдвічі перевищував виторг такої ж кількості польських кооперативів і становив 8,36 млн. злотих. Оборот організації у 1938 р. — 12,1 млн. злотих. Виторг активно вкладали у розширення виробництва. Воно ставало сучаснішим, використовувало найновіші досягнення тодішньої науки. Наприкінці 1938-го року всі молочарські кооперативи мали добре технічне обладнання: 3–5 кімнат, холодильники, тепломіри, сепаратори, криту каналізацію, нарешті — добру воду, перевірену державним бактеріологічним інститутом. Галицькі селяни, а особливо жителі віддалених сіл, яким важко було добиратися з молоком на ярмарки, охоче вступали до структур Маслосоюзу, бо саме він гарантував збут продукції їхніх домашніх господарств. Успішній торговельній діяльності сприяв власний транспорт: у 1939 році мали вже 19 автомобілів. Маслосоюз упевнено ставав на ноги і почав завойовувати ринки збуту не тільки в краї, а й у Європі: Голландії, Англії, Німеччині, Австрії, Чехо-Словаччині, Данії, Франції, Швейцарії і навіть у Палестині, конкуруючи з місцевими виробниками, що було нелегко. У період 1926–1930 рр. за кордон продали 812 тонн масла, отримавши за це 16 млн. злотих. Але експортна діяльність українських кооператорів не приносила значних доходів. Зовнішні ринки були для них запасними на випадок посилення тиску з боку польської держави, яка, де тільки могла, чинила шкоду українським кооператорам, вбачаючи у них небезпечних конкурентів. Така обачливість була небезпідставною: до 1939 року в Маслосоюз входило 500 тис. із 800 тис. господарств усієї Західної України.