Як війна перетворює українську партійну систему у «2+1», подібну до німецької❓
Партійна система може бути: однопартійна та багатопартійна.
Багатопартійна може бути: двопартійна, система «2+1» (ці дві найбільш поширені в Європі), поліпартійна та атомізована. Багато термінів❓ Якщо коротко, то перші дві перелічені, функціонують у сталих демократіях, характеризуються стресостійкістю та стабільністю. Другі дві більшою мірою функціонують у молодих демократіях, або ті, що розвиваються і частіше характеризуються роздробленістю, деструктивною конкуренцією, олігархізацією (хоча перші теж від цього не убезпечені) та постійним дробленням інституту партії (партії не проходять етап партогенезу (довготривалості та встановлення)).
Приклад різниці функціонування: згадайте політичну кризу в Британії 🇬🇧 Джонсон, Трасс та Сунак та порівняйте з кризою прем’єрства за часів Ющенка (Тимошенко-Єхануров-янукович). Вони подібні: політична криза, підкріплена економічною нестабільністю. Різниця тільки в тому, як трималась політична система і наскільки вона була стабільна.
До війни наша партійна система підпадала під визначення «атомізована», яка характеризувалась: роздробленістю, нестабільністю, схильністю до представлення приватних інтересів, а не суспільних. Велику роль відігрівали російські політтехнологи, які цілий час спекулювали темами, цінностями та дробили нашу партійну систему. І як наслідок, ми мали блок «європейський» та «проросійський», обидва роздроблених ще на безліч частин, які об’єднувались під вибори й «тягнули» країну, то в один бік, то в другий. Коаліції складались із 3-4-5 партій, які своєю чергою складались виключно з приватних інтересів.
Тепер все більш вимальовується традиція, коли Верховна Рада буде складатись з 3-4 партій, де буде партія влади та опозиції (2) і до них доєднається третя +1(2+1), яка буде формувати, або пропрезидентську коаліцію, або навпаки опозиційну (скоріше перший варіант). За таких умов роль опозиції буде ще більшою, розбудова партійної структури стане необхідністю, зменшення ролі окремих особистостей та їх інтересів. Загалом, щось схоже на Німеччину, де дві партії змагаються за владу (соціал-демократи (СДП) та християнські демократи (ХДС-ХСС)), а третя буде визначати коаліцію («Зелені», або «Вільні демократи»), інші ж або не потраплять до парламенту, або матимуть лише трибуну для популяризації себе та можливість зайняти місце зелених чи вільних демократів у майбутньому.
Але не дивлячись хто при владі, буде забезпечуватись сталий вектор розвитку, а кризи будуть етапом розвитку, а не стресом всієї країни.
Тож, післявоєнне політичне життя стане предметом багатьох досліджень і роздумів. Можливо прийдемо до структури двопалатного парламенту (хоче це характерно більше для федеративних держав, таких як США, Німеччина) для представлення прямих регіональних інтересів (областей/громад) в рамках децентралізації.
У будь-якому разі, сподіваюсь, що війна навчить нас цінувати консолідацію, культуру «конструктивної опозиції», політичної відповідальності (і населення у тому числі) і не допустить розколів у суспільстві та спекуляцій на цінностях. Бо консолідація та сила стануть рушієм реінтеграції окупованих територій 🇺🇦