Наскільки етично цивільним проявляти надмірний інтерес до військових справ?
Це питання Ви задали в коментарях. Моя думка з цього приводу наступна:
Ми маємо говорити не про «етично», а «доцільно». Бо етичні норми формуються суспільною більшістю. Колись «нормою» було людське рабство, але суспільна більшість через ідеї гуманізму визнала це явище «потворним». Так і з обговоренням, якщо в якійсь паралельній реальності наше суспільство визнає, що публікація місць дислокації військових — з етичної точки зору це норма, то це не значить, що з військової точки це «правильно» — доцільно.
Тому краще розглядати через призму «доцільно»/ «недоцільно», бо війна не є суспільною нормою і її прояви у багатьох випадках можуть бути не етичними як з нашого боку, так із боку ЗСУ, але доцільними. Для розуміння приклад.
Наприклад наші втрати. З етичної точки зору суспільство хоче вшановувати своїх Героїв зараз, щоб віддати шану, з етичної точки зору правильно громадянам розуміти, яку жертву платить нація за існування, але з військової точки оприлюднювати втрати — недоцільно. Ось тут і є суперечність «етичності» під час війни. Тому для певної консолідації суспільства краще зводити до норм «доцільно»/ «недоцільно».
Чому цивільним «доцільно» обговорювати війну та іноді й стан ЗСУ:
➡️ Підтримувати «тонус мобілізації» населення. Якщо для нашого суспільства тема обговорення війни буде не домінуючою в інфопросторі, то чому ми маємо розраховувати, що у союзників ця тема повинна бути топовою.
➡️ Забезпечувати єдність. Обговорення війни забезпечує «певну національну єдність». Ми можемо мати різні політичні вподобання, через які сперечаємось, але коли заходить тема за війну та підтримку ЗСУ, то для українця у цих питаннях все чітко.
➡️ Реагувати на суспільні виклики. Мислення військової людини та цивільної відрізняється й іноді як військові можуть перегнути палку, так і цивільні робити дурні вчинки. Коли ми обговорюємо проблему — ми шукаємо паралельно й рішення. Якщо не буде обговорень, то «напруга» буде накоплюватись. Приклад: публікація прильотів на початку війни була звичайним ділом (не зі зради, а з нерозуміння). З пояснення військових та обговоренням суспільством, масштаби цієї проблеми суттєво зменшились, хоча і залишаються «унікуми».
➡️ Пришвидшення реакцій. За стандартами НАТО забезпеченням армії найчастіше займається «цивільний міністр», а керуванням військовими діями — фаховий військовий. Суспільство та наше обговорення проблем забезпечення є додатковим каналом донести інформацію до «цивільних міністрів», або самостійно зреагувати (волонтерство).
➡️ Єдність ЗСУ та суспільства. Через обговорення важливих, а іноді й чутливих тем військовими та громадянами і формується єдність армії та нації.
➡️ Контроль. Забезпечити фаховим керівництвом (середньої та низової ланки) мільйонну армію дуже складно і людина часто знаходиться не на своєму місці. І розголос певних ситуацій, хоч і сприяє росту «зрадойбства» у певних категоріях населення, але в нормальному випадку забезпечує реакцію та підвищення ефективності, що зменшує втрати.
Друге питання, що «недоцільно» робити цивільним у своєму надбажанні допомогти ЗСУ чи поділитись інформацією, але про це свої думки розпишу завтра….
Є гарна приказка: «Що занадто, то не здраво»