МЗС України має «модернізувати» своє розуміння «дипломатичних представництв».
➡️ Стандартне функціонування дипломатичного представництва — це здійснення захисту інтересів громадян України на території іншої країни, організація офіційних зустрічей, уповноважене донесення офіційної інформації. Це такий «класичний» стандарт. Але широкомасштабна війна у 21 сторіччі виходить за рамки «традиційності» і так само мають виходити наші диппредставництва з зони комфорту.
Про що я?
📌 У західних демократіях для прийняття рішень важливу роль грає не тільки дипломатія face to face (безпосередньо зустрічі), а й моніторинг громадської думки «до», як мотив прийняття рішень. Найчастіше зустріч умовних міністрів — це вже формальність з підготовленим рішенням «до» і кардинально змінити «реальність» на папері надскладно.
Тому потрібно працювати «до» і це не тільки телефонні розмови, заяви й так далі — це має бути цілком вибудована піар-компанія, ціллю якої має бути формування потрібної громадської думки в країнах союзників.
📌Найкращий приклад — це Німеччина та Шольц. Вчора Шольц заявив, що його позиція, «темп» щодо України розділяє більшість німців. Канцлер не раз за весь час війни посилався на громадську думку. Так, на нього діє тиск США, так є внутрішній тиск в обличчі як частини коаліції, так й опозиції. Ну ми й отримуємо «здвиг» у бік України, поволі, обережний, за принципом «десять разів відміряний». І тут вмикаємо «причинно-наслідкові» зв'язки. Причиною «здвигу» є не скільки тиск союзників та прохання України, скільки корекція національної політики до наявної громадської думки в Німеччині, яку на початку війни Ламбрехт не відчула як і сам Шольц. Шольц — це впершу чергу канцлер Німеччини і як політик він орієнтується на громадську думку.
➡️ Висновок такий, щоб вплинути на Шольца потрібно працювати не тільки на зовнішній тиск, а й на внутрішній (громадян). Це стосуються й всіх стратегічно важливих союзників. По суті на базі наших диппредставництв має бути розгорнуто піар-штаб кампанії. Ціль яких буде забезпечити певний рівень громадської підтримки всередині країни-союзника щодо ключових рішень.
Як мають діяти диппредставництва в нових реаліях:
⏭ Впроваджувати рекламну кампанію, виступи, ролики щодо подій, пошук інфлюєнсерів. Виходити із «зони комфорту». Не чекати ініціатив діаспори, а залучати їх і це має бути не одна подія в місяць. І ці заходи мають бути «гнучкими».
⏭ Корегувати піар-кампанію до національних особливостей відповідної країни, а не запускати один ролик на всі країни ЄС, який крутиться від початку війни перед переглядом фільму і вже більше дратує умовного німця, ніж формує потрібну громадську думку (ефект перенасичення).
⏭ Проводити глибинні соціологічні «власні» дослідження, щоб розуміти приховані контексти формування громадської думки.
⏭ Структурувати хаотичні заходи на підтримку України в єдину лінію — бути штабом.
➡️ Короче кажучи на рівні з послом має бути піарник із відповідним штатом, який буде забезпечувати правильну вибудову громадської думки «до», за ключовими позиціями для нас. А далі це буде впливати на умовного «шольца» під час прийняття рішення. А після війни цей же «штаб» має працювати над формуванням громадської думки щодо відбудови країни, а далі як рекламно-туристичні агенції для відновлення туризму та іміджу безпечності нашої країни. А індикатором ефективності роботи буде реальний відсоток підтримки України, а не звіти на папері про проведення умовних «консультацій», які найчастіше несуть нульову ефективність.