Дилема відселення з зони бойових дій
«Поки тривають запеклі бої за Соледар в місті залишаються близько 500 цивільних», — такі були заголовки видань тиждень тому. Наше військово-політичне командування зіткнулось з дилемою вибору «що робити з людьми, які не хочуть покидати свої домівки». З одного боку людина має право знаходитись у себе вдома, але з іншого це значно ускладнює роботу військовим, бо наявність цивільних у зоні бойових дій:
⏩ Це в першу чергу загроза їх життю.
⏩ Це додатковий ризик військовим. У більшості випадках військові намагаються забезпечити цивільних харчовими продукти, що призводить до додаткового ризику бути ураженими під час пересування.
⏩ Відкладена евакуація — це ще більший ризик. Це коли людина таки вирішила покинути зону бойових дій і військові та волонтери йдуть знову на ризик, щоб вивести їх. Остання трагедія (сподіваюсь, що ні) — це двоє зниклих безвісти британських волонтерів, які намагались евакуювати цивільних із Соледару.
⏩ Вичерпання ресурсів. ЗСУ часто б'ються до останнього в напівоточеннях (Попасна, Піски, Комишувата та Гірське, Сєвєродонецьк), виснажуючи ворога та тримаючи позиції. У цих умовах логістика ускладнена, а наші військові так чи інакше витрачають ресурс: їжа, медикаменти, евакуація поранених цивільних не на військові цілі.
⏩ Цивільний у зоні бойових дій — інструмент провокацій. Ворог неодноразово ховався "за" та "як" цивільний. Поранення/смерть цивільного використовується як інструмент пропаганди. І найстрашніше цивільний може бути коригувальником та інформатором ворога.
⏩ І головне — ускладнення ведення бойової роботи. Наші військові, які довго на позиціях добре знають, де ховаються цивільні й дуже часто їх географічна близькість до дислокації ворога є причиною відмови від нанесення ураження.
Тому сума цих «невеличких» факторів у купі дає велику проблему «відтягнення ресурсу» військового від виконання безпосереднього бойового завдання.
Примусове відселення на підставі воєнного стану це не тільки моральна дилема, а й господарська, економічна: куди відселити, як забезпечити, хто відповідальний за відселення та відселених в уряді.
Як розв'яувало цю проблему військово-політичне керівництво?
Згідно із заявами уряду на підконтрольній частині Україні Донецької області на серпень 2022 р. залишилось близько 350 тис. мешканців. 2 серпня Зеленський підписав наказ «Про обов’язкову евакуацію з Донецької області» за якою повинні були бути евакуюванні 200 тис. осіб серед яких 52 тис. дітей. Судячи з того, що за пів року після об'явлення обов’язкової евакуації я бачу на відео як наш військовий роздає дітям в Бахмуті смаколики, в місті, що на першій лінії фронту, а уряд підписує нові евакуаційні розпорядження на 2 січня 2023 рік, то констатую, що ефективність роботи відповідальних осіб - недостатня. І виправдання як "небажання виїхати цивільних" не підпадає під розуміння «обов’язкова» евакуація. Або вона «необов’язкова» і непотрібно це слово вживати у постанові, або ВЦА працюють неефективно, бо, наприклад голови адміністрацій більше виступають як шкідливі піар-менеджери контрнаступу ЗСУ, дезінформуючи та звільняючи язиком н.п.
Розв'язання питання.
У разі якщо не вистачає ресурсу евакуювати повноцінно область (переконати населення/примусові — це теж ресурс), то обмежить та створіть умовну «беззаперечну зону евакуації» до середньої відстані дії ствольної та реактивної артилерії ворога 25-30 км, що мінімізує втрати цивільних, а головне зменшить можливості для ворожих інформаторів та навідників.
Уряд має проявляти гнучкість та фантазію, визнавати, якщо щось йде не так та змінювати підходи…