Міністерство оборони: еволюційний конфлікт, пошук компромісу та відкладена відставка Резнікова
6 лютого я скасував запланований пост щодо Ваших питань стосовно ситуації довкола Міністерства оборони. Аргументація тоді в мене була наступна ➡️ «Прийшов до думки, що це буде підливання олії у вогонь обговорень, а зараз краще трохи помовчати та заспокоїти інформаційне поле».
Тепер емоції трохи вщухли й постфактум я хотів би з вами поділитись думками не про негативне у цих скандалах (про негативне Вам розкаже багато хто), а про позитив у цьому конфлікті.
➡️ У конфліктології найпростіша класифікація конфліктів — це деструктивний та еволюційний конфлікт.
Деструктивний — руйнування, відсутність адаптації, зважених рішень, принципове несприйняття.
Еволюційний конфлікт — це коли ми після конфлікту виходимо сильніші. Два тижні тому я дуже переймався, що наше суспільство та владні групи не вгомонять емоції й підуть деструктивним шляхом. Але зараз можна сказати, що ми пішли еволюційним.
⏩ Про що я?
Наше Міністерство оборони допустило дві фатальні помилки — перша, це взагалі допустити факт корупції під час війни в одному з найголовніших відомств країни. Друга помилка — це підхід до комунікації з громадськістю. Спочатку спробували замовчати проблему, потім виправдатись, пізніше визнати та показово покарати. Тільки вже після замовчування і виправдання суспільний бум був такий, що хотіли знести всі голови й одразу. Це все ще політизували та підігрівали. І все б нічого, але перебудова Міністерства оборони перед ключовими подіями несло низку загроз.
➡️ Одна з них — це те, що всі перемовини зараз дуже персоналізовані й будуються на конкретній персоні (Зеленський, Залужний, Резніков). Міністерство оборони зараз виконує додаткову роль другого МЗС і персоналізовані перемовини йдуть через Резнікова. Його відставка не була б фатальна, але новому главі потрібен був би час для вибудови вертикалі МО, а потім і контактів з західними партнерами. А час зараз для нас критичний. З іншого боку корупцію у відомстві не можна залишати під тегом "не на часі". Підійти раціонально заважали емоції та приватні інтереси конкретних груп.
Влада вирішила ризикнути. Вкинути інформацію про відставку Резнікова і підігрівати це обговорення. Більш-менш притомні опоненти Резнікова розуміли ризики його відставки. Тут і спрацював парадокс: чи то ми в заручниках у Резнікова, або Резніков заручник у нас — кому як подобається. Але ризик, що політизація спричинить втрату дорогоцінного часу, змусила шукати компроміс.
➡️ Компроміс знайшли в майбутніх призначеннях заступників міністра оборони: генерал-лейтенанта Олександра Павлюка, одного з організаторів оборони Києва, засновника фонду Повернись живим Віталія Дейнегу та посла України в Канаді Андрія Шевченка.
Тепер до позитиву:
➡️ Ці призначення мають відновити довіру до МО через персональну довіру до особистостей в важливих соціальних групах. Павлюк — військові вищої та середньої ланки, Дейнега — громадський сектор та військові нижньої ланки, Шевченко — західні партнер, Канада та США, бо політикуми цих країн тісно пов'язані.
➡️ Ці призначення профільні. Зрозуміло хто чим буде займатись. Павлюк — військово-технічні справи, Дейнега — комунікація з громадськістю, військовими та їх сім'ями, Шевченко — зовнішньодипломатичне представництво.
➡️ Ці призначення не потребують часу на адаптацію, бо продовжать виконувати свої функції тільки з більшими повноваженнями.
➡️ Ці призначення «морально захищені» від впливу московії.
➡️ Ці призначення потенційна заміна Резнікову після весняно-літньої кампанії. Маю відчуття, що Резніков після кампанії ЗСУ самостійно піде у відставку. Скоріш за все до цього готують Павлюка, який активно буде пів року входити у курс справ.
➡️ До роботи Міністерства оборони є питання і тепер за ним будуть більш ретельно приглядувати. Одні щоб не повторити помилки, інші щоб зловити конкурентів
Суспільний вибух був необхідний: одних, щоб схаменути; іншим нагадати; третім показати, що «не на часі» не має бути виправданням бездіяльності, а лише мотивом пошуку гнучких рішень у складні часи.