Український парламентаризм має позбутись шкідливої звички
У сучасній політичній практиці західного світу майже кожне політичне рішення проходить експертно-аналітичну оцінку профільних державних та приватних інституцій, після чого це рішення/постанову/заяву вносять на розгляд до законодавчого органу. Це має такий масштаб, що у політологічних колах навіть говорять про "кризу легітимності", бо людина делегує повноваження депутату/сенатору/конгресмену, а закони розробляють та опрацьовують невиборчі інституції. Але це практика, яка підвищує ефективність та практичність законодавчої бази, а не перевантажує її.
Український парламентаризм ще ментально живе у радянській парадигмі "й кухарка може керувати", тому законодавці вважають себе та оточення помічників винятковими й системно ігнорують експертно-аналітичне оточення. Все це призводить до одного феномену, коли після прийняття Закону під нього намагаються підтягнути та натягнути науково-аналітичну базу, а не навпаки, на основі науково-аналітичної бази розробляти Закон. Може частині людей здається це незначним, але це фундаментальні речі, ігнорування яких призводять до того, що Закони просто не діють, або діють, але не так, як планувалось.
➡️ Наведу приклад:
Вчора у Верховній раді зареєстрували проєкт постанови "Про визнання існуючого в російській федерації політичного режиму як рашизму".
➡️ Ідея правильна, необхідна, ❗️ АЛЕ вона не пропрацьована й має у собі кілька аспектів, які ускладнюють подальший експорт цієї ідеї у світову наукову спільноту. Всі етапи перед поданням на розгляд були пройдені за один день!: надсилання до ВР, передано на розгляд керівництву, розглянуто у Комітетах та надано для ознайомлення у ВР. Якби вони (депутати) звернулись до Академії наук чи просто наукової спільноти, то отримали б рецензії про сутнісне недоопрацювання у формуванні бачення.
➡️ Про що я? У постанові вводять термін "рашизм", який визначається як окрема ідеологія — це добре, але також необхідно затвердити й інший термін для того, щоб можна було робити науковий експорт у світову спільноту — це "путінський режим, або путінізм".
➡️ Чому це необхідно? Рашизм — це ідеологічний термін. Тобто, введення терміну нової ідеології провокує її вивчення. Вивчення ідеологій з наукової точки зору йде описово, тобто безоцінково. Якщо брати конкретно "рашизм", то вивчення буде починатись з часів московської імперії. Якщо ми хочемо зробити оціночні судження (повноцінне засудження), то маємо також ввести термін "путінський режим", бо саме введення цього терміну закріплює на території та у часі ідеологію рашизму у її практичних негативних та небезпечних проявах. Путінський режим саме наслідок розвитку та домінування ідеології рашизму на певній території та відтинку часу. Якщо введення "ідеології" описує її, то введення "путінський режим" практично закріпляє прояви цієї ідеології й дає можливість "оцінити та засудити", що далі відобразиться у правовому полі.
Також офіційне введення терміну "путінський режим" розширює межі обвинувачення під час трибуналів. Не всі за межами московії — ідеологічно рашисти, але вони можуть бути посібниками путінського режиму заснованому на цій ідеології (Білорусь, Угорщина). Націонал-соціалізм (нацизм) як ідеологія існувала та вивчалась до гітлера, але саме оціночне засудження та як основа правового обвинувачення отримала в контексті терміну "гітлерівська Німеччина" та її проявів, підкреслюючи проміжок часу та події пов'язані з домінуванням цієї ідеології. Також вводились терміни "посібники гітлерівського режиму", що не були ідеологічно нацистами, але були винні у злочинах гітлерівського режиму.
З таких дрібниць й буде формуватись практичність та ефективність експорту наших ідей у світове наукове співтовариство, обґрунтоване засудження ідей рашизму, що пізніше буде відображено у міжнародному правовому полі.