Чому сучасна партійна система України результат штучно зруйнованого партогенезу.
Одне з найбільш поширених тверджень, що «в Україні не існує справжніх партій, а лише бізнес-політичні проєкти». У статі хочу зазначити, що це проблема не нашого «менталітету», на який часто намагаємось спихнути власну відповідальність, а історичний наслідок, результат який необхідно скорегувати.
⏩ Що таке партогенез?
Це процес формування політичних партій та їх подальша інституалізація. Щоб не вдаватись далеко в історію зазначу, що формування сучасних партій як інститутів публічної влади пройшли довгий шлях від протопартій у Давній Греції та Римі, політичних клубів (торі та віги) до масових партій, що стали наслідком промислово-технічної революції. Головне – ці процеси слідують один за одним й для демократичної культури Західного світу є нерозривними. На жаль, історично наш партогенез був штучно обірваний більшовицькою окупацією.
⏩ Що таке інституалізація?
Це саме і є причиною нашого виразу «в нас не має партій». Це є наслідком відсутності інституалізації партій, причиною якої є обірваний більшовизмом партогенез.
Інституалізація партій – це процес набуття партією політичної вагомості, організаційної сталості та досвіду політичних перегонів (системно беруть участь у виборах та не зникають після поразки). Інституалізація – це певна властивість та стан, місце партії в суспільній свідомості. Партія існує незалежно від свого лідера, а не зникає разом зі зменшенням політичної ваги лідера.
⏩ Чому український патогенез був штучно обірваний?
Партії це продукт (масовий) 19 — початку 20 ст., який виникає природно з об’єднань знаті, різноманітних клубів, літературно-політичних утворень, що були формою спілкування однодумців. З науково-технічною революцією цей процес посилився та створив великі суспільні групи підприємців, що прагнули свободи та лібералізації (ліберальні партії), робочі та профспілкові рухи, які прагнули захищати інтереси найманого робітника (лейбористські партії, соціал-демократичні), на противагу ліберальним рухам формувались християнсько-консервативні за збереження традиційних цінностей і т.д.
Українське суспільство історично мало тісні контакти з Європою, хоч із затримкою, але всі процеси відображались й в нас: формувались братства, літературно-політичні гуртки, ідейні рухи, які природно наприкінці 19 — початку 20 ст. переросли у політичні партії. Тобто в нас відбувались традиційні процеси патогенезу та сформувались традиційні партії.
Але була проблема — ці партії не пройшли природно інституалізацію (представленість у владі, участь у виборах як з перемогами, так й з поразками). Для цього потрібно кілька виборчих циклів. Природна інституалізація українських партій була обірвана більшовицькою окупацією та однопартійною системою зі всіма наслідками.
Сьогодні ми (політична система) копіюємо приклад європейських партій, але не наповнюємо його відповідним змістом. Тому більшість сучасних українських партій та їх лідери за манерою функціонування та управління більше схожі на ЦК комуністичних партій.
⏩ Що робити, щоб подолати проблему?
Сучасні технології та доступ до інформації дозволяють у рази пришвидшувати всі процеси й нашому суспільству необхідно почати звідти, де нас зупинили: від формування громадських масових рухів на основі моноідеї чи групи ідей (підприємницьких, екологічних, національних, громадівських та інших) до природної їх еволюції у партії та подальшу інституалізацію. Тільки так партійна система стане стабільною та відійде від лідерських типів партії. І "зверху" це не робиться.
Для того, щоб громадські рухи існували, ставали масовими та природно перетворювались у партії необхідна громадянська активність великої частки людей. Ми маємо відійти від того, що права, свободи, суспільні та особисті інтереси це якась даність, а зрозуміти, що це предмет політичної боротьби у демократичних суспільствах.