Як побороти контроль інформаційного поля олігархами?
*Частина перша (сподіваюсь, хтось дочитає полотно)
У групі патронів каналу виникла розмова на цю тему, вона значно ширша, але розглянемо один з елементів.
⏩ Нікому не відкрию Америку щодо наших ЗМІ, кому вони належать, який мають вплив і т.д. Доступ до ЗМІ один з ключових аспектів політичної кар'єри у сучасних реаліях. А чи можна це змінити, як це можна зробити і які наші можливості?
Традиційне телебачення втрачає свій політичний вплив через диверсифікацію (урізноманітнення).
Такої думки я притримуюсь. Дані показують що все більше українців переходять на соціальні мережі як основне джерело отримання актуальної й більшою мірою політичної інформації.
💬 Так, за даними дослідження у 2019 році лише 38% українців надавали перевагу соціальним мережам як джерелу інформації порівняно з 54% у ТБ. У 2017 році різниця була ще більшою — 22% до 70%. Росте не тільки аудиторія соціальних мереж, але і якість користувача (тривалість користування). Так, через війну тривалість користування застосунком телеграм виросла на 800% (з 5 хвилин на день до 40 хв).
Цікаво й те, що 92% людей від 18 до 39 років читають новини у соцмережах, так само як і понад 64% споживачів від 40 до 69 років. А частка людей віком 60+ отримають у 78% інформацію з телевізора.
➡️ Зараз інші дослідження демонструють, що вікова категорія 60+ стає все більше схильна до абсентеїзму (відмови від голосування), тоді як категорія 25+ стає більш політично активною. Це призводить до того, що виборча цінність соціальних мереж зростає, а ТБ зменшується.
⏩ За якість та незалежність потрібно платити.
Якщо Ви візьмете західні інтернет-видання, то за доступ до їх інформації вас попросять підписатись, найчастіше платно. Саме ця платність й прагнення диверсифікації є свідченням самого бажання мати незалежну редакцію. Не бажати "одного донора", який виплатить зарплати, а саме заробляти на якості власного контенту. Чим якісніше та цікавіше контент, тим більше передплат. По суті кожен спонсор володіє певною мірою редакцією видання.
Хочеш, щоб знімали якісне кіно — не шукай піратки, хочеш будь-який якісний продукт — плати. Це стосується й політики. Кожен кому не лінь скаже, що політик це менеджер, але не кожен скаже, що за якісного менеджера потрібно платити (грошима чи власним часом). У західному світі партію та політиків спонсорують виборці (бізнес це теж виборці).
Фандрейзинг (адекватний) це елемент довіри, тому Трамп так біситься, що його виборчий фонд не наповнюється через судові процеси. Ми наймаємо та платимо за просування політика (так це працює у демократичному світі).
➡️ У нас ситуація виходить, що ми не хочемо напружуватись. До нас приходить менеджер та каже "я Вам все тут зроблю", головне оберіть мене. Яка якість такого безкоштовного? У житті я впевнився у тому, що людина цінує та контролює лише тоді, коли платить, бо зароблені гроші — це її час й ніхто не хоче його просто віддавати кудись наліво.
❗️ Але для ефективного менеджера, якісного ЗМІ та будь-чого іншого стати якісним це теж ресурс. Це витрачені кошти та час на навчання, це часто відмова від розваг на користь вдосконалення навичок, це кропітка праця. Радянщина в головах примушує нас думати, що якнайбільше все має бути безплатне: безплатне піратське кіно, безплатний державний менеджмент, безплатна журналістика, низьковартісний, але якісний сервіс.
*Продовження в наступному пості👇🏼