🛑 Друге коло пекла "ідеального політика": пошук однодумців
Після того як наш молодий політик проходить перше коло пекла на нього чекає більш суворе наступне. Після дози "засудження" на першому колі пекла "ідеального політика" ті, хто вирішують продовжувати так чи інакше шукають "союзників".
⏩ Пошук "союзників" відбувається через дві внутрішні потреби:
⏩ Перша — це компенсаторна функція. Так чи інакше після того, як наш хлопець отримав негативний досвід він намагається "внутрішній стрес" компенсувати схваленням та розумінням. Де найкраще це зробити? У колі однодумців.
⏩ Друга — це страх. Так чи інакше людина природно відчуває страх перед невідомим та незрозумілим. Це можна приховувати, пригнічувати, але він є. У кожного індивідуальні прояви боротьби з "незрозумілим", але так чи інакше "страх" ділиться у колективі. Все ж таки ми соціальні істоти, просто у кожного рівень "соціальності" різний.
Це коло однодумців найперше вбачається у близько знайомих людях чиї цінності добре нам зрозумілі через тривалість процесу спілкування.
❗️ Але проблема в наступному:
Згідно із соціальними дослідженнями у 2021 році лише близько 24% українців, вірили у свою спроможність впливати на стан справ в Україні, а майже 70% вважали, що вони особисто не можуть вплинути на це. Лише 7.4% визначили себе такими, що дуже цікавляться політикою. Але "дуже цікавлюсь" не означає, що людина готова йти у політику. Відсоток людей, які не залучені вже політично, але готові спробувати, варіюється в межах 2-3% (хоча соціологія часто показує до 10%). Серед цікавого згідно з глибинними дослідженнями за 2021 рік: 61.5% населення України за останні 3 роки не робило нічого на безоплатній основі (громадських засадах). Безоплатність не означає «совковість» як дехто думає, бо для прикладу відповідні середні показники безоплатної, громадської активності у капіталістичній Німеччині досягають 70% на відміну від нас.
➡️ Тобто, коли наш "ідеальний політик" починає шукати союзників як для підсилення спроможностей реалізації ідей (гуртом легше), так й для внутрішньої стабілізації, то виникає наступна проблема: лише невеликий відсоток з оточення може сприйняти ідею "активної політичної відповідальності", ще менший відсоток захоче до неї приєднатись, ще менший відсоток буде мати набір цінностей та бачень тотожних до твоїх.
І тут питання: "Це якась безвихідь? Невже потенційно ідейний та гарний політик приречений бути "вовком одинаком"?".
➡️ Насправді ні. Рівень адекватної політизації суспільства (залученість до партій, зацікавленість політикою, розуміння власного впливу) поступово зростав й вже досяг за останній час рівень трохи нижче середніх європейських показників (цікаво, що буде після війни). АЛЕ важливим ціннісним агрегатором "політично активного прошарку людей" мають бути партії. Тобто те місце куди наш "вовк-одинак" приходить, щоб реалізувати як себе, свої ідеї, так й мінімізувати негативні моральні наслідки рішення займатись політикою.
Але в нас "ідеологічність" (набір цінностей) підмінюється "технологічною позиційністю" (набір інструментарію як вигідніше). Що це, як працює та як виправляти, це вже тема наступного "кола". А поки запрошую у коментарі подивитись цікаві графіки на тему 👇