🌐 Чому в БНР краще стукатись ніж ігнорувати можливість
У мережі багато полеміки стосовно «варто/не варто», «а що якщо?»
Головне занепокоєння у тих, хто аргументує «не варто» — це міжнародна реакція. Давайте візьмемо за основу вилазку у Глотове та проаналізуємо реакцію та наслідки?
➡️ Для контраргументування цього «занепокоєння» в мене є офіційний коментар речника Держдепартаменту США Меттью Міллера: «Я вважаю, що важливо нагадати світові, що це московія розпочала цю війну «…» і тому це право України вирішувати, як вона хоче проводити свої військові операції. Але агресором у цій війні є московія».
На цьому можна було б завершити аргументацію, але додатково зазначу. Після операції РДК, перемовини по F-16 не те що «зірвались», а навпаки вийшли на фінішну пряму. Україна за ці два тижні отримала додаткові пакети допомоги від: США, Німеччини, Швеції, а такі європейські топпосадовці як Урсула фон дер Ляєн, члени комітету з питань оборони Німеччини ще й закликали надати ракети середньої та великої дальності. Навіть якісь ворушіння з мертвими ATACMS відбуваються.
Ну щоб закрити взагалі питання аргументації, то МЗС Німеччини та Британії заявили: «Україна має право захищатись від агресії за межами своїх кордонів».
Чим слабшою буде видаватись московія, тим сильнішим буде європейський азарт «перемоги».
➡️ А тепер власне до операцій в БНР.
Спробую пояснити такий цікавий парадокс «чому без взяття жодного Шебякіно, Шемякіно і т.д. ми вже переграли московію».
⏩ По-перше, ми маємо досвід «маневрової оборони». З перших місяців після 24 лютого наші оборонці використовували цю стратегію, яка стала основою для перемоги під Києвом. ЗСУ вдало відпрацювали та найголовніше отримали практичний, а не теоретичний досвід у застосуванні цієї стратегії. Досвід та можливість застосовувати «маневрову оборону» дозволяє заощаджувати значні ресурси на обороні кордону, де є значні «буферні зони» для маневрів. Натомість ворог здатен використовувати лише один підхід «видавлювання переважаючими силами». Збирає потужні сили в одному місці й тисне. Щоб витиснути кілька десятків РДК з під Глотового московити зібрали купу техніки та особового складу, ще й показово запихнули туди генерала ляпіна, який особисто вів «цю купу» на вже пусті на той момент позиції РДК. Ефективне використання ресурсу топкомандування та військово-технічного взагалі?
⏩ Друге випливає з першого. Маємо певний стандарт та досвід «автономності» в підрозділах. Це саме той елемент, відсутність якого не дозволяє ворогу використовувати стратегію «маневрової оборони» в себе. Відсутність у командування досвіду «маневрової оборони», відсутність автономності та взаємодії у підрозділах московитів, які в БНР — це те, що дозволяє нам використовувати незначні ресурси, але стягувати у точку значні сили ворога «на коні з якимось черговим недогенералісімусом рівня жукова». Який може командувати лише за рахунок кількісної переваги.
➡️ Що в результаті?
Незалежно чи взяли те Шебякіно-Шемякіно, чи ні, ворог буде змушений стягувати значні сили, щоб формувати масивні «групи витіснення», а потім ще й прикривати кордон. Це буде відбуватись постійно, бо просто іншого досвіду протистояння в них немає. Якщо відмовляться це робити, то ДРГ РДК будуть наводити шорох та мокати «імідж московії» в міській межі Білгорода. А в цьому випадку вже можуть бути різні наслідки й не тільки іміджеві: логістика, диверсії на складах БК/ГСМ, аеродромах та інше.
➡️ Тому на московії немає дилеми «що робити з РДК?». Дилема — це коли є два варіанти, а у москви фактично є лише один варіант реагування — перекидати додаткові сили в БНР.