🇨🇳 "Мирні" збочення, або як Китай пробує знайти політичну ідеологему для поширення впливу.
У пості буде додатковий ракурс щодо причин просування Китаєм "мирного плану", який є другим, але не виключає головну причину — підігравання путіну.
➡️ Спробуйте окреслити саме зовнішню політичну ідеологему Китаю . Можна звісно назвати "принцип єдиного Китаю" чи "Новий шовковий шлях", але це про внутрішню політику та економіку. У політичному плані Китай використовує єдиний метод — політичну корупцію, яка сама по собі дороговартісна та часто дає обмежений ефект (поки є гроші). З коронокризою та загальним економічним гальмуванням Китаю цей метод стає менш доступним, щоб безперервно вкладатись, чекати на відклик та оцінювати реакцію інших національних урядів. А ось створення образу "табору війни" та "табору миру" дає можливість виокремити ті, країни, які готові "визнати нового нефритового сюзерена".
💬 Уявіть собі, що світ це такий казан, який Китай був вимушений наповнювати розплавленим золотом (безглузді кредити, корупція, не завжди економічно виправдані проєкти), щоб повільно відстежувати та дивитись реакцію інших національних урядів для подальшого вкладання ресурсів для політично-економічної експансії. Проходив тривалий час, щоб визначитись "де протікало в казані". Після тривалих фінансових вкладень, визначались пріоритети та направляли туди нефритове свердло для розширення "пробоїни" та експансії.
Сьогодні ж Китай отримує можливість наповнювати цей "казан" не розпеченим золотом, а водою (політичними заявами "про мирний план"). Принцип той самий, де протікає, то й визначається експансійною ціллю. Це зручно, бо йде в розріз політики США, G7, ЄС щодо війни. "Мирні заяви" ніби відокремлюють та виокремлюють пріоритетні країни для Китаю. Протікла Угорщина — поїхали, протікла Індонезія — добре, протікло в Африці — закріпились. Це таке закляття виклику Сі, а точніше його грошей. Зробив якусь дурну заяву про "мирний план для України", "демілітаризовані зони", "відмову від постачань" — УДАР! Запрошення прийняте, партія задоволена. Одночасно це й запрошення до себе, й підтвердження "лояльності". Тепер непотрібно тривалий час відстежувати ефективність політичної корупції. Достатньо відстежувати найбільш "сенсаційні заяви", які підігрують китайським "мирним" інтересам. Такі собі "китайські голодні ігри" за право бути "ближчим" до Пекіну.
➡️ Тож у кінцевому варіанті отримуємо такі "сенсаційні мирні заяви" від президентів країн, стурбованість яких випливла незрозуміло звідки:
⏩ Президент Індонезії заявив про встановлення лінії розмежування шириною у 15 км від теперішньої ЛБЗ та проведення на окупованих територіях повторних референдумів.
⏩ Президент Бразилії вирішив бути посередником у мирних перемовинах та закликав відмовитись від політики постачання озброєння.
⏩ Президенти ПАР, Замбії, Конго, Уганди, Сенегалу та Єгипту виступили з ініціативою "про мирний план без виведення московських військ з України". Напевно вирішили, що всі конфлікти в себе добре дипломатично врегулювали, ІДІЛ, вагнер, найманці, в них не бігають, а контекст наших взаємовідносин з московією знають на "ура".
Це я не беру звичні заяви Угорщини чи білорусі.
➡️ Для чого це все пишу?
Зараз ідея "мирного плану" набуває масштабів світового "фрік-шоу", де окремі лідери країни борються за китайську прихильність. До результатів контрнаступу більшість заяв не несуть нам загрози, тому не варті великих емоційних ресурсів. Поки це все "політика загравання" з Китаєм. Ці фрік-заяви мають на меті не зберегти "обличчя путіну", а поборотись за "пірамідку". Є така дитяча іграшка пірамідка, де на стрижень від більшого до меншого насаджуєш кільця, щоб утворилась власне ця пірамідка. Ось зараз в рамках нового зовнішньополітичного дискурсу Китаю окремі країни борються за те, хто буде "більшим кільцем" в основі пірамідки. Сам Китай на тлі теми блоків "миру" та "війни" грається у біполяризацію світу та відфільтровує союзників перед Тайванем. Як заявив очільник Міноборони КНР: "Китай "ніколи" не відмовиться від ідеї застосувати силу для об'єднання з Тайванем".