📍 Трохи про ситуацію на фронтах та перспективи. За якими індикаторами оцінювати «успішність»?
Продовжимо у загальних (нешкідливих) нарисах оцінювати Південний фронт, щоб протидіяти різноманітним вкидам.
⏩ 1. Ворог поступово буде відчувати «логістичне пекло»
Попри велику кількість достатньо міцних московських укріплень є одне АЛЕ: ➡️ обмеженість техніки та особового складу.
Звісно в нас теж обмеженість всього, від техніки до часу та людей, але я кажу про «логістичне плече». Перекидати нові підрозділи та техніку на Південь для московитів є складним процесом через довжину логістичного плеча, пропускну спроможність «вузьких місць» як-то Кримський міст чи порти Маріуполя та Бердянська. ➡️ Тож ворог повноцінно може розраховувати та оперувати лише тим, що вже є на Півдні. А в нас ситуація зовсім інша.
⏩ 2. ЗСУ починають нав’язувати темп та розтягують ворога.
У перші дні наші сили завдали ударів з багатьох напрямків. Прорив ешелонованої оборони є складним процесом, особливо коли ворог кількісно переважає у повітрі. Але тоді тріснув один з напрямків — виступ під В. Новосілкою, що за кілька днів дозволило розвити успіх та подвоїти напрямок тиску на «Маріупольський» та «Бердянський», кожний з яких несе загрози й потребує реагування від командування ворога. Два дні ЗСУ знадобилось для перегрупування та закріплення території, а потім продовжили тиск у зовсім іншому кінці фронту: на Василівку зі сторони Лобкового та зі сторони Новоданилівки у бік Токмака. Після того як виступ під В. Новосілкою був насичений резервними частинами ворога стратегічного рівня вивести їх із позицій під постійним тиском вже майже неможливо (просто може тріснути).
➡️ Тож будь-який новий наш успіх ворог буде зупиняти саме новими резервами, які він притримує «до виявлення головного удару ЗСУ». Іншого варіанту просто немає. Додатково важко з материкової частини швидко щось перекинути, а просування ЗСУ на 5-10 км ставить під загрозу важливі логістичні вузли. Тому в лінії оборони ворога будуть з’являтись все нові й нові вклинення в різних операційних зонах, змушуючи його реагувати. Це і є «ініціатива» та «нав’язування темпу».
⏩ 3. Довжина фронту цього разу має зіграти на руку ЗСУ.
Багато бачу необдуманих вкидів «ЗСУ будуть повільно просуватись, як вагнер під Бахмутом, що дасть можливість побудувати додаткові лінії укріплень за основними».
Поясню чому це не відповідає дійсності:
➡️ Лінії оборони під Бахмутом були компактні, а довжина та ширина фронту дозволяли це робити. Тобто, московити вимушені будувати лінію укріплень довжиною 150 км (Бахмутська оборона лінія до 50 км), бо в іншому випадку її зможуть обійти. Має бути саме система укріплень. Плюс ширина, на яку московити можуть критично відступити та побудувати укріплення обмежена.
Проблема для них у тому, що стратегічні логістичні розв’язки для всього Південного фронту (а не просто окремого міста) знаходяться дуже близько до лінії фронту від 10 км Пологи, Василівка до 20 км Токмак. Для прикладу «операційна ширина» від околиць Бахмута та Соледара (а початкові лінії оборони були значно далі від околиць цих міст) до Краматорська була 40+ км.
➡️ Для нових ліній укріплень потрібна логістика з чим ворог буде відчувати системні проблеми, бо вже немає того фактора «на Запорізькому напрямку без змін».
➡️ Особовий склад й резерви. Немає сенсу в укріпленнях, якщо на них не стоїть солдат, і все знову упреться в логістику.
➡️ Тож так, це буде бій на виснаження як з Херсонщиною, як в цілому й вся війна. ❗️ Але буде момент, коли протяжність фронту та нестача резерву будуть змушувати ворога «обирати». Сьогодні резерви ворога системно виманюються та по ним відпрацьовує наша артилерія, що є надважливим елементом у всій цій історії. Недаремно про неї писав вчора.