"Етнічна" та "політична" нація: роздуми через досвід життя
Реінтеграція деокупованих територій має багато аспектів: політичних, економічних, культурних, які у майбутньому набудуть певних форм у процесі реалізації (трохи видозмінив теорію Аристотеля "про форми й матерію"). Але питання, якою "матерією" (розумінням) будуть наповнені ці форми політик. Під "матерією", я розумію визначення "українства". "Українство", а точніше ідей, що є те саме "українство".
У студентські роки в силу своєї освіти читав праці Липинського, Рудницького, Міхновського, Донцова, Драгоманова, які з повагою один до одного полемізували до питання "нації", якою саме має бути "нація". Одним з елементів формування "українства" є те саме розуміння "нації", точніше яке воно має бути щодо національних суб'єктів, тобто громадян та зовнішнього світу.
➡️ Є дві домінантні концепції, що в основі "українства" має бути покладена ідея "етнічної нації" (говоримо про помірковане політичне крило), друга ж, що ідея "політичної нації".
У сучасному тлумаченні це виглядає так: "твоя приналежність визначається вже сформованим набором ідентичності (етнічне розуміння) чи ти можеш самостійно обирати свою приналежність ідентичності (політичне розуміння)".
Багато полеміки науковців щодо "правильності вибору" між "етнічним розумінням нації" та "політичним". Між шляхом, який пройшли США у формуванні "політичної нації" чи шлях, яка пройшла і проходить більш культурно близька Польща — "(моно)етнічна нація".
Є багато підходів до "оцінки" концептів. ➡️ Для прикладу, що розуміння "політична нація" є більш модерне стосовно "етнічного". Прихильники "етнічної нації" ж аргументують її доцільність збереженням національної ідентичності перед загрозами розмивання "нації" у мультикультуралізмі.
Від XX століття ці теорії конкурують за "істинність" при чому представники цих теорій у жорстких полемічних творах один з одним, паралельно товаришували родинами. Найцікавіше, що упродовж свого життя мене колихало то у бік підтримки одного напрямку, то у бік іншого (і завжди було ось це внутрішнє "обирай").
Останній час почав перечитувати українську політичну класику й прийшов до висновку, яким вирішив поділитись з Вами ⤵️
Чому теорії "етнічної" та "політичної" нації повинні взаємозаперечувати одна одну?
Чому не може бути так, що стрижнем існує теорія "етнічної нації", яка "зберігає" та "формує" саме значення "українства" у поміркованому розумінні консерватизму, а оточує це все розуміння "політичної нації", дозволяючи іншим визначати свою приналежність до "українців" відповідно до модерних тенденцій сучасності. Адже за тими ж відомими західними дослідниками Алмондом чи Вербою не існує "чистих форм політичної культури". Тоді чому має бути "чисте розуміння" у трактуванні "нації" й в контексті "українства"?
➡️ Якщо відкинути принцип "взаємозаперечення", то отримаємо внутрішньо вбудовану систему "стримування та противаг", де "етнічне" розуміння нації не дозволяє розмити унікальність/автентичність в мультикультуралізмі, а "політичне" розуміння дозволяє забезпечувати "входження" в "українство" людей, які визначають наші цінності та бути відкритими для зовнішнього світу.
До чого я це все написав?
В Україні є давнє протистояння між представника "націоналістичних" та "ліберальних" ідеологій в Україні, що спричиняло слабкість та розпад національно-визвольних рухів, Центральної Ради, навіть, Народного Руху України. Зараз же я хочу, щоб було усвідомлення того, що не знецінення чи взаємозаперечення, а взаємовизнання обидвох течій як необхідних для держави є основою гармонії та розвитку.
⏩ Регулятором же всіх процесів на національному рівні (недопущення крайностей з обох боків) має бути ПРАВОВА ДЕРЖАВА. Громадським же регулятором знизу має бути культура національної взаємоповаги.
Здається мені про це важливо говорити, особливо зараз та на майбутнє