«Право на протест»: відчуття тонких меж дуже важливе
Видання Reuters повідомляє, що насилля у Франції поступово згасає. Я б міг об’ємно та розлого описати причини закладених подій у Франції, але цього разу хочу зробити акцент на іншому..
В подіях у Франції цікаво те, що жодної політичної чи громадської вимоги повноцінно сформовано не було. ➡️ Тобто, це не протест, де є вимоги та тиск на владу. Це відвертий терор, який немає нічого схожого з реалізацією громадянських прав та свобод. Це прикриття для насилля, нищення приватної власності, безкарне скоєння злочинів.
➡️ Для порівняння
За подіями у Франції ми не звертали увагу на паралельні масові протести медиків у Великій Британії, які понад тиждень протестували. Відмінність подій у тому, що там були чітко сформовані вимоги (підвищення заробітної плати), а протест обрано як легальний засіб досягнення цілей. Згідно з тим же Reuters вимоги протестувальників будуть задоволені.
Різниця між безкарним насиллям і протестом відчутна. Конституційне право на зібрання та протести має чітко окреслені межі. Не є протестом поранення жінки мера Парижа, не є протестом спалення приватного майна, не є протестом нищення громадської власності — це насилля під захистом натовпу.
➡️ І проблема не тільки в тому, що там люди інших національностей, проблема в домінантній політичній культурі, яка формувалась десятиліттями у Франції, бо у протестах Великій Британії основну масу складали теж мігранти, які працюють у сестринській сфері, але правові межі вони не дозволяли собі переходити. Подумайте чому?
Різниця між протестом та бажанням безкарного насилля — це наявність чітко сформованих вимог. ⏩ Перші (протести) держава має гарантувати та забезпечувати (але не у воєнний час), а за друге суворо карати. ⏩ А легітимне «право на повстання» (не плутати з «бунтом») це інша категорія нашої розмови і яка теж немає нічого спільного з подіями у Франції.
Тож варто замислитись, яку політичну культуру ми хочемо побудувати в країні та у якому політичному середовищі бажаємо жити