Про освітній процес: чому місцеві ради близькі до критичної помилки
Якщо чесно на вечірній пост планував підсумувати всі військові пакети допомоги, які отримали, та пройтись по підписаних договорах, паралельно трохи зайнятись софістикою про «Будапештський меморандум», але трохи зміню тему на тлі дзвінків двох знайомих матерів та вчительки у школі, які повідомили таку річ, що з нового навчального року розглядають можливість скасування онлайн та змішаної форми дистанційного навчання.
➡️ Цікаво тим, що школа, де планують ввести навчання офлайн, немає повноцінно обладнаного бомбосховища відповідно до кількості учнів (є лише підвал). Друга мама через близькість до ЛБЗ виїхала з України, але дитина продовжувала навчання онлайн в українській школі.
У 2022/23 навчальному році рішення про форму навчання (офлайн/онлайн/змішана) приймали ОВА, засновники шкіл (якщо приватна) та педради. Зараз же на рівні ОВА розглядаються питання про переведення на «традиційне офлайн навчання».
⏩ Можна довго сперечатись про якість онлайн та змішаного навчання, але є два ключові моменти, які у майбутньому можуть стати фатальними помилками:
➡️ Перша помилка — це безпека. Держава як інституція історично створена в першу чергу, щоб гарантувати «безпеку»: безпеку особистості та безпеку (захист) приватної власності. Україна не може гарантувати повноцінну безпеку під час проведення «стаціонарного, офлайн навчання».
Неважливо знаходиться школа в 100 км від лінії зіткнення чи в 1000; у великому місті чи в селі на 100 людей. Ворожа ракета покриває весь наш територіальний простір, а гарантувати 100% знищення ворожих ракет, а, отже безпеку, наша країна не здатна. Абсолютно не важливий аргумент як зіставлення «ймовірності» влучання: будь-то 1% чи 0.001%. Яка була ймовірність влучання саме в той будинок у Дніпрі, Краматорську, Умані між інших? Смерть через ворожий обстріл навіть однієї дитини з ймовірністю 0,0…..1% — це не «статистична похибка», це трагедія. Рахуйте ще те, що ворог свідомо б’є по комунальних закладах.
➡️ Друга помилка — це обірвати останні зв’язки з 1.5-2 млн дітей та їх сім’ями, які закордоном. Річ у тім, що подібне рішення примусово ставить завчасний «вибір» або дитина вчиться у закордонній школі, або офлайн в Україні (тобто фізичне повернення). Зараз же значний відсоток вчиться через онлайн формат в українській школі, або змішує навчання в українській школі та закордонній.
⏩ Ставити ультиматум — це змусити робити вибір, який чомусь мені здається буде не на користь України, особливо до завершення активної фази війни. Тому після відкриття кордонів до родин, доєднаються чоловіки, бо їх діти вже «соціалізовані в іншій країні через школу». Родина — ключовий інститут соціалізації від 0 до 6 років, після дитина соціалізується в національний простір через освітній процес. ➡️ Тобто, це обрубити останній гіпотетичний «канатик», який з’єднує родини з дітьми, які кордоном, з Україною.
➡️ Цікаво, що планується (розмовляють) вводити додаткові іспити академічної різниці між освітнім процесом закордоном та Україною. Якщо дитина вирішить повернутись в українську школу чи вступати до ВНЗ, то буде вимушена «компенсовувати» різницю у програмах.
Зараз описане мною це не остаточне державне рішення (тому не сійте поголівно зради й пам’ятайте про правило «політизації» на каналі). Описане мною це інформація з різних педагогічних колективів, яким для «роздумів» спустили з органів місцевого самоврядування.
➡️ Тому на тлі цього всього звертаюсь до працівників освітньої сфери: «Я розумію, що є проблеми з якістю освіти, я знаю про зловживання, я кланяюсь Вашій титанічній праці, але до завершення активної фази бойових дій скасування змішаної чи онлайн форми навчання, незалежно від розташування школи, може призвести до фатальних наслідків. Ви найкраще джерело, щоб ретранслювати думки в органи місцевого самоврядування та позиції у цьому питанні. І, пам'ятайте, за Вами (педколективами) також право приймати подібні рішення, виходячи з різних показників (готовність укриттів, кількість онлайн учнів у школі, готовність батьків)».