🇵🇱🇺🇦 Наскільки критичні політичні «непорозуміння» в польсько-українських відносинах?
Останні тижні польсько-українські відносини виявились напруженими, що трохи ввело у стан занепокоєння. Тож варто поговорити наскільки все серйозно.
➡️ Історія набрала обертів після заяви міністра Канцелярії президента Польщі Марціна Пшидача про «ніби невдячність українців». Через що був викликаний посол Польщі «для роз’яснення, що заяви про невдячність українців не відповідають дійсності». Наше МЗС відреагувало достатньо адекватно: «Переконані, що українсько-польська дружба є набагато глибшою за політичну доцільність. Політика не має ставити під сумнів взаєморозуміння та міцність відносин наших народів. Жодні заяви не завадять нам спільно вибороти мир та розбудувати спільне європейське майбутнє", —наголосили в МЗС.
➡️ Навзамін Варшава викликала посла України.
🗣 Прем’єр-міністр Польщі Матеуш Моравєцький заявив, що виклик посла Польщі в МЗС України є неприйнятним. Він додав, що «зважаючи на величезну підтримку, яку Польща надала Україні, таких помилок не повинно бути».
Так ось актуалізація теми «невдячності» відбувається не просто так.
➡️ Відповідь на питання — «вибори, вибори й ще раз вибори». Якщо копнути глибше, то за темою «невдячності» стоїть одвічна перепона польсько-українських відносин Волинська трагедія.
➡️ Річ у тім, що політизація теми «Волині» майже постійна в польських виборах. Президент Польщі Дуда теж цю тему неодноразово використовував у передвиборчих перегонах 2015 року та й після до 24 лютого, наголошуючи на «історичній справедливості».
Емоційні теми «гарні в політичних спекуляціях» хоч й деструктивні в багатьох планах. Тепер Дуда знову в перегонах, його партія просідає по соціології конкурентам, а ті при нагоді б'ють в «емоційні теми», які Дуда не реалізував. Сам Дуда не раз давав сигнали Зеленському (особливо як був у Львові) про бажання «вирішити тему Волині виключно на польський лад» (відкинувши відповідальність обох сторін, яка привела до трагедії). Звісно Дуда не використовував формулювання «Волинь як вдячність за все», але це розумілось і без слів в очікуванні сторони.
Зараз же він (Дуда) заручник «минулих» та «майбутніх» виборів. Напряму він не може йти у конфлікт із Зеленським, з яким очевидно має гарні стосунки. Але при цьому йому варто парирувати «закиди опозиції».
Дуда має продемонструвати силу та реалізацію «обіцяного», найкраще це робити опосередковано через своє оточення. Так він ніби дистанціюється від конфлікту із Зеленським, але при цьому виборці сприймають тиск на Україну «як політика Дуди». Дуда намагається, але ці українці просто невдячні.
➡️ Моє відчуття, що до виборів ми ще не раз переживемо конфліктні моменти, але стратегічно вони не змінять україно-польські відносини (у разі перемоги партії Дуди).
➡️ Чому?
Підсумував «епопею» заступник міністра закордонних справ Польщі Павел Яблонський заявивши, що «польсько-українські відносини далеко не найкращі через деякі українські заяви (невдячність)».
Але при цьому він зробив цікавий коментар, який трохи в протиріччі з темою «волонтерства» та «вдячності»: «Ми керуємось політикою польських національних інтересів. Ми підтримуємо Україну тою мірою, наскільки це відповідає польським національним інтересам. Так було завжди й буде».
➡️ Тут і відповідь — підтримка України у війні проти «одвічного ворога Польщі», який брав участь у трьох поділах Речі Посполитої, який зараз несе загрозу безпеки Польщі і який є конкурентом за вплив на Східну Європу — це стратегічний інтерес Польщі.
Тому «цей інтерес» попри політизацію болючих історичних тем, спекуляції «на вдячності» не дозволить критично нашкодити стратегічним польсько-українським відносинам, бо вони не відбуваються на сліпому та односторонньому волонтерстві. Підтримка Польщі — це набір різних двосторонніх мотивів та факторів.
➡️ Все перелічене мною не виключає безумовну вдячність друзям полякам. Але дружба та вдячність це не викручування рук у вдячній покірності.
Це реалізація спільних інтересів, за які одна зі сторін платить найдорожчим — життям своїх громадян.