🇺🇦🇺🇸 Україна та США: «проблема різних світів» досвід В’єтнаму в контексті українського контрнаступу, інтерв’ю Залужного та заяви Міллі (Частина перша)
🗣 Нещодавно вийшло інтерв'ю Залужного для Wall Street Journal (WSJ), де він заявив американцям, що ЗСУ знаходяться на порозі великого прориву. Насправді цю заяву із Залужного витягають колеги із США.
➡️ Проблема в тому, що в США вбачають за доцільне велику фронтову атаку ЗСУ на позиції московитів (в перші дні наступу так й відбувалось). Генеральний штаб України після аналізу подій та оперативної паузи (була у кілька днів) очевидно прийшов до висновку, що наші сили не мають критичної переваги, щоб прорвати одним ривком ешелоновану оборону ворога. ➡️ Після чого послідувала заміна стратегії на очевидне виснаження ворога та повзучий наступ з поступовим продавлюванням ворога до «критичних позначок».
Західні партнери очевидно були не в захваті від вимушеної зміни стратегії. Після в пресі з’явились статті, що Україна не дослухається до порад США щодо фронтового прориву.
США виходить із геостратегічного планування. Насправді в американців відсутній досвід як вести бойові дії без переваги в повітрі та бронетехніці. Останній раз, коли вони тиснули на союзників це було у В’єтнамі, тоді вони змусили непідготовлене військо Південного В’єтнаму до серії атак на позиції «комуністичного» В’єтнаму.
⛳️ Ціль США була максимально тиснути, щоб швидше завершити протистояння, але вони стратегічно прорахувались у силах та аналізі «поля ведення бойових дій» (джунглі). Тоді союзники США — Південний В’єтнам пішов у наступ широким фронтом і був розгромлений в серії битв, найгучніша з яких битва під селом Апбак. Під час цього наступу найкращі підрозділи Південного В’єтнаму (союзника США) були розгромлені й на довгий час перестали бути бойовою одиницею, що могла стримувати комуністичний В’єтнам.
У ті роки підготовка «розв'язання в'єтнамського питання» (наступу) широко висвітлювалась в американській пресі подібно до українського. А коли провал через «поспіх» став очевидним, то провина була переписана виключно на південнов'єтнамське командування (хоча подібного краху та помилок зазнали й американські кадрові підрозділи вже у наступні роки).
Тоді американська преса охарактеризувала причини провалу: «через корумпованість В’єтнаму», «страх перед втратами», «безініціативність», «відсутність стратегічних розумінь» та багато іншого. Але мало, хто звертав увагу «хто був ініціатором даної операції» (тоді вперше були збиті американські гелікоптери до речі у тій війні). Мало хто звернув увагу на те, що даний провал призвів до перекладання відповідальності між ЦРУ та МО США один на одного. Які більш того потім підтримували різні «політичні блоки» у самому Південному В’єтнамі. Звісно що відповідальність та набір південнов'єтнамських причин поразки безумовні, але за політичний тиск і поспіх є ще відповідальність іншої сторони.
➡️ Річ у тім, що операція південнов'єтнамського уряду в рамках США розглядалась як «політична» (демонстрація сили) та «геостратегічна» (мінімізація впливу радянського союзу).
➡️ Для південнов'єтнамського уряду ланцюг цих поразок мав «екзистенційне значення» (загрожував сутності існування). США, тоді провалили «операцію», натомість Південний В’єтнам наблизився до «прірви існування».
⏩ Різність світів і бачень і полягає у тому, що для одних — це «геостратегія» та «військові операції» (де може допускатись провал), а для інших — це боротьба за існування. Звідси й випливає «межа ризику». Наше командування не може дозволити поставити «все на мапу» для прориву, бо варто мислити багатовекторно і мати сили у разі провалу нашого наступу та необхідності стримувати ворога у глиб країни. Натомість США оперує із загальних сил ЗСУ, а не тих, які можливо виділити для окремої кампанії.
*Продовження в наступному пості👇