*Продовження (Частина друга)
До чого я згадую історію?
➡️ Річ у тім, що інтерв’ю Залужного — це очевидна реакція на тиск з боку заокеанських колег щодо «темпу наступу».
І тут є «хороша» та «погана» новина.
⏩ Хороша, що наше військове командування не піддається «тиску» з боку партнерів і вирішує виходячи із реальних можливостей та оцінок. До того ж я чомусь маю впевненість, що ми краще розуміємо ворога та його радянську військову доктрину, оскільки тривалий час спостерігали її з середини. США ж не проводило жодної операції без тотальної переваги у повітрі та в технологічному озброєнні, що впливає на їх доктрину та бачення фронту.
⏩ Погана новина — це власне очевидне наростання цього тиску з боку США. Цей тиск, на жаль, має вже відображення не тільки в окремих публікацій у ЗМІ, а й у заявах політиків США (як то заклики проводити вибори у воєнний стан) чи то публікації в профільних виданнях як-то Foreign Affairs.
Ще півтори роки тому, до передачі важкого озброєння Україні, я писав, що стратегія США у цій війні має окреслені прагматичні рамки й там, де ми говоримо про втрати життів, в аналітичних колах США це має відображення в категорії «успіх/провал». Так само я тоді акцентував, що попри «великі склади озброєння США» вони зможуть забезпечити «вагомий тиск та підтримку», ривок іншими словами, лише один раз. І це мало статись, коли аналітики США визначать, що московія у військовому плані достатньо виснажена, що й відбувалось в період «загрузання московії під Бахмутом».
Зараз це забезпечення та «ривок» на думку США відбувається і він вже має мати конкретні результати. Я не кажу, що після не буде підтримки, але як зазначало видання WSJ «українцям на 2024 рік не варто розраховувати на ті об’єми, що були та будуть у 2023 році».
Тож, що маємо.
➡️ По-перше, заява Залужного — це більше реакція ніж афішування як сприйняла більшість. У Залужного через особистісний контакт добрі відносини з головою Об’єднаного комітету начальників штабів США генералом Міллі, який після інтерв’ю Залужного, очевидно медійно його підтримав. Наступного дня Міллі зробив заяву, що «ЗСУ в межах контрнаступу перетнули першу лінію оборони московії».
Для мене все більш детально простежується протистояння ЦРУ та військових США щодо подальшої долі війни в Україні, що свого часу відбувалось й у В’єтнамі.
➡️ По-друге, політика диверсифікації (різних джерел) підтримки України, має бути в основі нашої дипломатії «про всяк випадок». Зараз добре, що є дії до спільних військових виробництв з Німеччиною, Швецією, Фінляндією, Чехією, Польщею та іншими — це стратегічно важливий напрямок. Я вже наводив статистику, що попри те, що США найбільший донор України, їх частка у відсотковому вираженні стала меншою порівняно із першим роком війни (відсотково, а не кількісно не плутайте). Сталось це через те, що інші країни наростили цю підтримку. Тож варто це поглиблювати, щоб США були «не одні», а «одні з».
Загалом ще зарано оцінювати український наступ, бо дійсно він ще далеко не на завершальній стадії, бо «канати тільки натягнуто» для певних подій. Але варто розуміти логіку союзників та будувати контрзаходи. Які може потрібно буде реалізовувати, а може й ні, бо політика та геостратегії це не математичні «аксіоми» і вони далекі від значення «сталості», але варіації реакцій та методів ми маємо мати, про всяк випадок…