Як Вірменія 🇦🇲 та Азербайджан 🇦🇿 через Україну намагаються вплинути на позицію ЄС щодо Зангезурського коридору
Я маю один з підходів в побудові гіпотез та верифікації їх через аналіз. Підход такий: «якщо був початковий потужний каталізатор до подій і він не «спровокував реакцію», а реакція відбулась значно пізніше за дію «початкового каталізатора», то щось змінило «змінні» (позиції).
Широкомасштабне вторгнення в Україну — це був найпотужніший «каталізатор» від часів 2СВ для всієї Європи й не тільки. Але це «виявилось» недостатнім для повноцінної реакції щодо України як для Вірменії, так й для Азербайджану (не говорю про народи, говорю саме про «політичну складову»).
А зараз маємо дві новини:
➡️ Перша. Дружина Пашиняна здійснює візит до Києва та через півтора року від 24 лютого «підтримує Україну» та надає вперше гуманітарну допомогу.
➡️ Друга. 🗣 МЗС Азербайджану достатньо швидко та централізовано, та що головне «не двозначно» зробила заяву, у якій не визнає московські псевдовибори на тимчасово окупованих територіях України. Хоч Азербайджан вже декілька разів надавав гуманітарну допомогу Україні, у політичних заявах офіційний Баку дуже "обережний".
Чому така «проукраїнська активність» Вірменії та Азербайджану і головне - чому одночасна?
➡️Нова перемінна. Каталізатором для зміни поведінки є загострення на Зангезурському коридорі.
Я активно робив огляди на процес врегулювання Карабаського конфлікту, втрати московією впливу на даний регіон Кавказу, поступове зближення Вірменії з ЄС та стратегічні мотиви ЄС на Кавказі (транспортний коридор TRACECA та Каспійська нафта).
Суть така, хоч і поступово, але Вірменія через політичну необхідність (хоч досі й допомагає московії обходити санкції) відривається від московії, а Азербайджан через перспективні економічні чинники та інвестиції дивиться більше у бік Заходу ніж москви. Кому цікавий цей процес, то є ось стаття "Розвал ОДКБ та інтерес ЄС та Німеччини на Кавказі"
⏩ Суть конфлікту.
Врегулювання Карабаського конфлікту вже на завершальній стадії, на кінець року мав бути «фінальний текст документа», який передбачав би згідно з заявою прем’єра Вірменії Пашиняна наступне: «Договір має бути на основі Алматинської декларації 1991 року, де за Вірменією залишається територія у 29 тис. км², а за Азербайджаном 86 тис. км², що збігається з колишніми кордонами радянських республік (тобто Вірменія визнає більшу частину Карабаху за Азербайджаном)».
Очевидно, що Азербайджан після Другої карабаської війни диктує умови з позиції сили, особливо, коли ключовий військовий союзник Вірменії (московія) просто «злилась».
Скоріш за все, під питання врегулювання Карабаху Баку вирішило проштовхнути й стратегічний турецько-азербайджанський проєкт — Зангезурський коридор. Він має з'єднувати Туреччину з усіма турськими народами, а Азербайджан з Нахічеванню.
Очевидно, що тут вже інший формат перемовин, бо частина цього коридору включає «суверенні території Вірменії». Тоді Азербайджан та Туреччина почали впливати на питання з позиції сили, стягуючи війська до кордонів. Натомість на бік Вірменії став іран в чиїх інтересах не допустити посилення Туреччини в регіоні.
➡️ Тож виникла патова ситуація. Розв’язувати питання великою війною із залученням 4 держав — ніхто не хоче. Але це питання Баку та Анкара хочуть продавити зараз (поки є можливість). Ключовою на терезах буде позиція ЄС, яка вже відіграє важливу роль як у врегулюванні конфлікту на Кавказі, так і в «економічних стимулюваннях» регіону.
➡️ І тут питання: як «не напряму» найкраще вплинути на позицію ЄС у питанні Зангезурського коридора? ➡️ Правильно, через Україну, яка попри тривалість війни все одно є надійним фокусом західних політиків та ЗМІ.