💬 Трохи роздумів про «меншовартість»
Я не дуже люблю полеміку рівня «настільки ми маємо бути вдячні». Найчастіше вони емоційні й без конструктивні. Але змушений писати, бо очікує довга «зернова тяганина з Польщею» та «цікаві нафтові та ракетні події з німцями».
➡️ Тож хочу розкрутити основні міфи «про невдячність українців» і потурання нас у цьому.
Візьму тільки один аспект «фінанси»
➡️Міф 1 «Бюджет України повністю отримується безповоротною допомогою коштом західних платників податків».
➡️ Згідно зі статистикою на 2023 рік на серпень місяць до бюджету України надійшло зовнішніх коштів на 29.7 млрд $. В рамках України це звісно багато (майже половина самостійних бюджетних доходів). Тільки є одне «АЛЕ» — це структура цих надходжень. З 29.7 млрд$, тільки 8.7 — є грантова допомога (тобто та яку не потрібно повертати).
➡️ Тобто, менше ніж 30%. Інші 70% — це кредитні запозичення та ОВДП. Тобто це гроші, які нехай на пільгових умовах, через багато років, але Україна буде повертати. Це не пожертва — це банківський кредит. Банк не вимагає від Вас конкретного об’єму подяки за наданий кредит?
Звісно наші партнери могли б відмовляти нам в «кредитуванні через ризики дефолту», але є але. Це як приходить Микола до банку і каже у мене йобнутий сусід намагається спалити та віджати квартиру, мені потрібно кошти на пільгових умовах, щоб відремонтувати квартиру, купити мініган на відпизд@ти цього йобнутого. Якщо я це не зроблю, то йобнутий сусід — стане вашим йобнутим сусідом і спалить Ваш банк на першому поверсі. Це буде дорожче за пільговий кредит мені зараз, який я буду потихеньку повертати, нехай тільки «тіло кредиту». І до речі, пільгові кредити складають далеко не всі надходження, більшість — це класичні умови державного кредитування у відстрочку виплат.
➡️ Міф 2. «Європа витрачає мільйони на українських біженців, а українці не вдячні».
Згідно з аналізом Варшавського університету: «З початком повномасштабного вторгнення біженці з України виплатили в Польщі податки на 2 мільярди €. Це утричі більше, ніж країна витратила на допомогу їм». Або є дані Головного статистичного управління Польщі, яке повідомило, що зростання польської економіки на 4.9% (найкращий результат в Європі й майже у світі) обумовлено значною мірою напливом біженців з охопленої війною України. Натомість на 2023 рік через відтік українських біженців та не повторення об’єму 2022 року ріст ВВП буде менше за 0.5%. А ще рахуємо, що українські біженці культурно споріднені та у більшості працездатного віку.
➡️ Міф 3. «Європа озброює Україну на чистому волонтерстві».
➡️ Ні, Європа надає зброю, щоб потім не надавати солдатів для захисту вже своїх кордонів. Перемога України — це найкраща інвестиція у те, щоб «диктаторський клуб» трохи зважав на наслідки.
Коли ми маємо справи з демократіями — ми маємо справи із системами «стримування та противаг» та процедурою колегіального прийняття рішень, що значно зменшує фактор людини. Коли маємо справи з автократіями, то тут важливо те, що все в голові лише однієї людини. І ця людина може сидіти на валізці, а може в китайському туалеті — не важливо, якщо вона автократ.
І краще для всього демократичного світу, щоб ось це «що в голові» було про те як один карлик отримав піздюлей та розвалив свою державу, а не про те як карлик реалізував свої амбіції у приклад іншим та сформував уявлення, що «так можна з демократіями». Плюс Україна — це засіб консолідації Європи. Плюс час на переозброєння, яке швидко всі почали впроваджувати й т.д.
Ми звісно маємо бути вдячні нашим партнерами, але нас не повинні примушувати дивитись тільки в підлогу і потурати нас за те, що можемо висловлювати власні думки з приводу того чи іншого питання, яке стосується в першу чергу нас та нашого виживання.
Наші відносини з партнерами — це баланс взаємовигідних інтересів, так з елементом відчутного волонтерства з їх боку та моральною підтримкою, але й також зі зворотною віддачею від нас, яка проявляється у багатьох прямих та опосередкованих речах, та в простій людській вдячності теж.
*Статистика в коментарях 👇