Що з нашим наступом і на що варто сподіватись? (Частина перша)
Довго думав чи писати на цю тему, бо це неодмінно добавить роботи з пояснень, розтлумачень і т.д. Але краще написати думку ніж давати зараз московитам заповнювати інформаційне поле викривленим баченням.
⏩ Ми призабули, що таке екзистенційна війна і чим вона відрізняється від окупаційної.
Екзистенційна війна, може хто й не знав — це війна за існування. Зараз ворог не стоїть біля Києва, Харкова, Миколаєва, Кривого Рогу, навіть в Херсоні, тож відчуття «екзистенційності» — боротьби за існування, не так вже й відчувається частиною суспільства, що відображається у діях окремих громадян. Але це не так. Для нас «екзистенційна війна» — нікуди не зникла: у цій війні ми не просто можемо втратити території, навіть більшість варіацій «миру та замороження» несуть ризики екзистенційної кризи — втрати самої форми національної держави.
Я вже писав, що це є однією із причин непорозумінь із партнерами: там де вони оперують методами «військова операція», де може бути успіх або провал, наш Генштаб має оперувати екзистенційними наслідками, тобто чи не переведе провал не просто до «втрати території», а до загрози «існування країни». Тобто, оперувати рівнем ризику. Від цього й відштовхуються наші стратеги щодо виділення «ресурсів до операцій», «збереження стратегічного резерву» і т.д., бо ще раз: зараз не парадигма 2014 року «втратили 9% території, але можна для більшості потенційно жити». Зараз йде велика екзистенційна війна, яку ми як не програли, але й не виграли й де наслідком є «збереження або втрата держави».
➡️ Тому сам характер війни відображається на плануванні не у середньостроковій перспективі, а в «довгостроковому контексті»: мати ресурс втримати «державність» у разі викликів більших ніж навіть є зараз. Втримати — існування держави Україна.
⏩ Війна для московії не екзистенційна, а окупаційна й у цьому різниця планувань та характеру дій.
Якби я не хотів, якби Ви не хотіли поки війна для московії є окупаційна, а не екзистенційна. Наявні ресурси, позиція наших партнерів не дає можливості сказати, що «війна загрожує існуванню московії». Так, ми цього хочемо, так ми сподіваємось, що ряд криз: військових, економічних, етнічних створять для московії «екзистенційні наслідки». Тобто наслідки, що загрожують існування самої московії. Але достатньо навести один приклад: для західної техніки на кордонах з московією просто існує «силовий бар’єр» із західного занепокоєння «ай-ай-ай, тільки не ескалація».
➡️ Тому війна для московії поки окупаційна, де наслідком є лише захоплення, або втрата захоплених територій: тому це визначає характер застосування «великих операцій» із великим ризиком втрат, бо вони розуміють, що є кілька вагомих чинників: «західне ай-ай, тільки не ескалація», «резерви радянського брухту (нехай вже десь половина й вичерпана) та раби до нього», тактична можливість «робити жести доброї волі та перегрупування», бо територія втрати є «окупаційна».
➡️ Це відповідь чому московія може втрачати такі об’єми військ та ресурсів, ризикувати, проводячи операції полкового масштабу з великим ризиком втрат, але й із більшою ймовірністю успіху.
⏩ Очікування від наступу: об’єктивні та не дуже причини
У суспільстві були завищені очікування в першу чергу через наявність інформаційної політики держави. Але зважайте, що з одного боку «очікування» були інструментом роботи із західними партнерами, виходом на «емоційний пік суспільства», а з іншого подібна інформаційна кампанія має один великий негативний наслідок — потенціал розчарування.
* Продовження в наступному пості👇