*Продовження (Частина друга)
Тож серед об’єктивного ⤵️
➡️ Так, інформаційна кампанія була необхідна, щоб вивести на максимальні оберти багато процесів пов’язаних з дипломатією і «очікування великого успіху, близького завершення війни». Для наших партнерів це було стимулом «насищати цей потенційний успіх необхідною зброєю, щоб швидше закінчити та вийти на допустимі переговорні процеси».
➡️ Другий об’єктивний аспект. Заяви базувались на політичних домовленостях: «танки будуть у березні, для прикладу» і від того відштовхували очікування.
Але, на жаль, танки 🗡, які мали бути у березні доїжджали ще в червні, основі боєприпаси, які мали приїхати до червня їдуть і по сей день. А в ЄС офіційно заявляли: «не про відставання, а збиття термінів поставки». Межа на яку пішли московити — підрив ГЕС. Межа на яку не пішли західні партнери — відсутність дієвої реакції на підрив ГЕС та відповідний гено та екоцид. Незрозумілі затягування з передачею літаків, касетних боєприпасів, ракет середньої дальності. Чи об’єктивно це впливає на темпи та масштаби наступу? Як на мене, так. Варто розуміти, що військова компанія складається не тільки з «рівня планування та підготовки наших військ», але й з рівня контрдій ворога, а в нашому випадку ще із рівня «занепокоєності партнерів».
💬 Спілкуючись з військовими, розумію одну річ: їх дуже «тригерять» ось ці телеграмні заяви: «ха-ха-ха тупі зеки», «взяв терикон» серед останнього й таке інше. Дослівно не один військовий мені казав: «Ворог вчиться, ворог створює нам виклики, а можливість застосовувати тактику штрафбату часто є хоч нелюдською, але тактичною перевагою ворога в результаті». Кожне наше «ха-ха» — це непроста та складна робота наших військових.
➡️ Серед необ’єктивного. Через страх втрати «легітимності» наша влада продовжувала «гратись з очікуваннями», коли для цього вже не було об’єктивної потреби. Тобто, це помилкова інформаційна політика держави, яка штучно не адаптовувалась під потреби. З одного боку — це страх та помилки влади, а з іншого це ще стан «незрілості суспільства», яке не звикло сприймати «не комплементарну риторику», інформацію та події.
⏩ Так що далі?
Повертаючись до першої частини посту, для нас війна «екзистенційна», війна на виживання. Наші можливості через об’єм ворога та співвідношення сил залежить від зовнішніх факторів (постачання, підтримка і т.д.).
➡️ Стратегічне планування Генштабу має враховувати не тільки фактор «перемоги операції», але й «фактор екзистенційності війни» та фактор «зміни зовнішнього середовища», тобто адаптовувати «планування» під «динамічну реальність».
🇺🇸 Наш один з головних партнерів (США) поки в ауті. У нього є ще 5.2 млрд$, але це все. Наш ворог отримав додаткове постачання з Північної Кореї й теж не сидить смирно на дупі та не чекає «коли ми будемо готові». Будь-яке вороже планування — несе для нього «можливість», «можливість оточення Авдіївки», а не екзистенційний ризики на відміну від необхідності нашого планування.
➡️ Чи зупинив наступ Генштаб, чи переформатовує просто стратегію до нових реалій, чи вже перейде до планування 2024 року – це залежить від тих ресурсів, які знає тільки сам Генштаб. Ми можемо знати з відкритих джерел лише лоскоти фактів, що Корпус морської піхоти, достатньо вагома кількість бригад (не буду їх перелічувати про всяк випадок) ще не застосовувались навіть як резерви чи ротація.
Може наші резерви й не застосують в цьому році, а може й застосують. Все буде залежати від того чи «ризик з новими зовнішніми обставинами» буде виправданий до «екзистенційних ризиків невдачі» для нашої держави. Для прикладу, щоб умовно Київ, Одеса, Харків, Дніпро та інші міста не відчували те, що відчуває Авдіївка. Так само зараз всі варіації «миру» несуть екзистенційні ризики – ризик існуванню національної держави Україна.
А українському суспільству трохи варто прокинутись і зрозуміти, що «екзистенційна війна» нікуди не ділась і що суспільство має відповідно це усвідомлювати, а головне підтримувати ЗСУ доступними методами та не вестись на московитську пропаганду, яка має цілком окреслені практичні цілі.