Контракт чи строкова, чи інший варіант? (Частина Друга 2/3)
💬 Я вже писав, що напевне в першу чергу через свій шкільний досвід виступав за контрактну армію й тільки, але з розвитком себе і зміною дійсності для України, аналізом організації військової служби в інших країнах приходжу до висновку, що для більшості країн, які мають перманентну «загрозу військових дій» чиста контрактна армія не задовольняє потреби через ряд її слабких місць (які, «так» — є).
Контрактні армії з відносно поміркованими економіками (не беру об’єм США) для прикладу Польща 🇵🇱 наштовхується на таку потребу:
➡️ Комплектація на добровільній основі та відносно невеликі військові сили навіть з гарним соц.пакетом, бо ця проблема стосується і німців для прикладу. Для прикладу військо Польщі складалось з 118 300 військовослужбовців, але навіть на цю кількість державні органи Польщі скаржились у недоукомплектування «контрактниками». У 2022 році (з ШМВ в Україну) Польща зафіксувала рекордну кількість звільнень військових зі служби 15 тис. і компенсувати не змогла.
Зараз Польща планує розширити військо до 300 тис. і це аж до 2035 р., але частина експертів заявляє, що Польща не має такого «демографічного потенціалу».
➡️ Річ не в кількості населення, а річ у традиційно прогнозованому відсотку населення, який взагалі має бажання пов’язувати добровільно своє життя на контрактній основі.
Колишній міністр оборони Польщі заявив: «відколи ПіС оголосила про створення 300-тисячної професійної армії, з армії пішла рекордна кількість людей. Латали їх поспішним набором в армію звичайних цивільних робітників».
⏩ Контрактні армії відносно невеликі чисельно за розміром і у мирний час чи малих військових конфліктах (як окремі локальні операції) мають звісно перевагу, але не у масштабних конфліктах, де потреба не тільки в якості, але й кількості. І бажано, щоб ця кількість була більш-менш підготовленою, тут питання…
Моє вивчення проблематики показує, що країни, які мають перманентну загрозу великих військових конфліктів: Південна Корея, Греція/Туреччина, Ізраїль, В’єтнам, або країни які не входять до великих оборонних блоків : Швейцарія, Швеція, Фінляндія (до вступу) намагаються підтримувати загальновійськову повинність попри суспільну критику як «резерв» через потенційність загрози та потенційні потреби у загальнонаціональній мобілізації.
➡️ Частина з цих країн сповідує змішаний підхід – відносно нечисленна контрактна армія, яка має стримати натиск потенційного ворога та широка база підготовленого резерву. Підхід у цих країнах побудований на «заохоченні» і на тому, що «армія — це не покарання», а «можливість». Можливість підвищити: здібності самооборони, опанувати базові навички поводження зі зброєю, виживанням у критичні моменти (якщо військове вторгнення та мобілізація).
* Продовження у наступному пості👇