Чого бояться США та ЄС, до чого тут «керований конфлікт» і що колективний Захід робить, щоб змінити цей підхід?
Ми часто нарікаємо (як і я) на спробу наших партнерів впроваджувати політику «керованого конфлікту». Але що лежить в основі інтересу до підзоду «керованості конфлікту»? Застарілість теорій? Страх? Недалекоглядність?
➡️ Хоч ми для себе визнаємо (у своїх інтересах) підхід «керованості конфліктів» (real politic) як шкідливий, для наших партнерів він не найкращий, але прийнятний.
Доцент економіки Гельсінського університету прорахував найгірший сценарій для колективного Заходу у разі якщо конфлікт між Ізраїлем та Палестиною таки переросте у «регіональну війну». За цим сценарієм (нагадую найгіршим): ➡️ США в рамках своїх зобов’язань (якщо буде реальна загроза існуванню Ізраїлю) втрутиться військами, ➡️ іран зупиняє транзит танкерів через Ормузьку протоку та порушує поставки нафти та СПГ у Західний світ, ➡️ ОПЕК вводить ембарго на нафту, ціна на нафту зростає до у 3/3.5 рази, ➡️ в Європі спалахує енергетична криза через критичну нестачу СПГ, яку не здатна компенсувати США, ➡️ зростання цін прискорює у рази інфляцію як в ЄС, так й в США, ➡️ центробанки США та ЄС традиційно починають накачувати власні економіки, щоб під соціальним тиском збити інфляцію, «маленький камінчик» і банківська система за таких умов після виснаження коронокризою та 24 лютого просто може «лопнути» кинувши суспільство у гіперінфляцію, зростання боргових криз, безробіття. Достатньо апокаліптичний сценарій, так?
⏩ Чи робить щось Захід, щоб відійти від залежності та стати більш вільними у виборі інструментів «керованості»?
Попрошу уявити розгорнуту карту світу. На ній є 3 ключових нафтогазових гравця країни ОПЕК, Середня Азія та власне московія. Так, лідером є США, ще й Норвегія за видобутком газу та нафти, але це не перекриває «колективну потребу Заходу» без третьої сторони.
➡️ ЄС ставило на московію як найближчий та найдешевший варіант. Після 24 лютого не без підтримки США ЄС переорієнтувалась на арабсько-африканські енергоресурси, що стабілізувало ціни й для самих США попри те, що американці й самі є вагомими продавцями енергоресурсів.
⏩ Що робить «вісь зла»?
➡️ Вона переорієнтовний післякризовий енергоринок ЄС піддає загрозі, провокуючи потенційну кризу відносин між Заходом та мусульманським світом. Згадайте перші ірано-москосвські фейки, що Катар припиняє постачати газ в ЄС.
⛳️ Так, ключова ціль розтягнути сили Заходу і відтягнути підтримку від України, але також спробувати створити в зиму потенціал для «енергокризи ЄС» (це одна з цілей).
Реалізувати потенційний та прогнозований московією та іраном масштаб конфлікту — не вийшло. Щоб довго не розписувати: більшість «іранських» проксі просто злились, самі не наважились, а арабський світ виявився більш партнерським із Заходом ніж, то очікувалось (хоч звісно й засуджують Ізраїль). .
➡️ Але, баланси дуже тонкі і якийсь «камінчик» може збити цей баланс на Близькому Сході й це розуміє більшість.
Тому, США та ЄС намагаються відкрити для себе Центральну Азію (в першу чергу Туркменістан та Узбекистан).
Свого часу Бжезинський писав: «Після розвалу радянського союзу московія була занадто слабкою, щоб як раніше контролювати центральну Азію, але занадто все ще потужною, щоб на пару з Китаєм не допускати туди США та ЄС». Московія блокувала/зривала всі інфраструктурні проєкти, які мали трубами з’єднати Європу з Середньою Азією, але зараз московія занадто слабка, щоб протидіяти в регіоні, а на Кавказі баланс сил кардинально змінився, що потенційно дозволяє відкрити Заходу «ворота до Центральної Азії».
➡️ Тому, за останні місяці до країн Центральної Азії постійне західне паломництво: зустрічі Байдена на саміті з 5 країнами ЦА, центральноазійське турне Макрона, саміт лідерів ЄС-Центральна Азія та ряд більш дрібних контактів.
Тому чого бояться США та ЄС — в першу чергу втратити економічну керованість процесами, що вони роблять, щоб зменшити «свої страхи» та стати більш вільними у виборі інструментарію — диверсифікують ризики, якби нас це не дратувало та не подобалось…