Частина друга (2/3)
⏩ Економічну.
⏩ Самостійна співпраця з Тайванем покладена у розбудову мережі виробництв критично важливих мікрочипів та процесорів. Локалізація в Японії виробництв тайванської TSMC та надання субсидії на 1.3 млрд$ для американського виробника мікросхем Micron. Очевидно Японія хоче локалізувати для себе критичне виробництво мікрочипів та схем як тайванських, так й американських, що пов'язано як з технологічним, так й оборонним виробництвом (є елементом економічної та національної безпеки). Те саме робить й США, тільки локалізує подібні виробництва в себе. Тому можна припустити, що дії США та Японії скоординовані, але не взаємозалежні із зовнішньополітичною волею США як було раніше, а покладені в рамках окремих "зовнішньополітичних інтересів кожної, які просто суміжні".
⏩ Далі Японія підписала партнерства з Канадою та Австралією з опосередкованим залученням Чилі (через ЄС ) для забезпечення себе рідкоземельними металами для технологічних виробництв (в першу чергу літій та нікель).
⏩ Оборонно-військову. Японія можна сказати вперше почала входити та формувати "оборонні союзи" поза США, або там де США залучені тільки як пересічний "партнер", а не "організатор". При чому Японія все більше виступає як "самостійний регіональний лідер", залучаючи себе у безпекові союзи, де безпосередньо немає критичного безпекового інтересу Японії, але є "бажання утвердження". Це підкреслює вперше бажання Японії виходити за межі "суто економічної сили" з претензією на повноцінне регіональне чи може світове лідерство (це ширші поняття за лише "економічну силу"). Лише за цей рік:
⏩ Японія готує першу військово-оборонну угоду з країною АСЕАН (Асоціація держав Південно-Східної Азії) поза прямим оборонним партнерством зі США. Ця країна Філіппіни. Угода буде передбачати "взаємний доступ військових сил". Угода покликана в першу чергу стримати територіальні претензії Китаю у Південнокитайському морі, де прямих конфліктів інтересів із Китаєм у Японії немає (вони в Східнокитайському морі). Звісно, якщо інтерес Японії не суто "спортивний", а в прямому бажанні загалом стримати Китай. Тобто в регіональній боротьбі з Китаєм за вплив та лідерство в регіоні. Чого зовнішня політика Японії тривалий час уникала, покладаючи цю роль на США. Також в цьому році Японія підписала прямі оборонно-стратегічні договори з Великою Британією та Австралією.
⏩ Японія-Центральна Азія. Японія, мабуть, вперше від 2004 р. провела масштабну зустріч та обговорення "стратегічного партнерства" одразу з 5-ма центральноазійськими країнами: Казахстан, Киргизстан, Таджикистан, Туркменістан та Узбекистан. По факту, на думку Китаю та московії "Японія вдерлась у їх виключне геополітичне поле", роздратувавши обидвох.
⏩ Японія-ЄС. Японія підписала/планує також ряд додаткових договорів з ЄС. Цими договорами Японія вперше виводить відносини з ЄС із суто "економічного партнерства" на "безпеково-економічний рівень".
⏩ Японія-Африка. Після африканського турне прем'єр-міністра Кішіда, Японія спільно з Британією зроблять ряд стратегічних інвестицій в Африку, щоб протистояти експансії Китаю та московії на континенті.
⏩ Зовнішньополітичну. Власне новина, яка спонукала мене до написання тексту. Вперше (серйозно) від часів 2СВ Японія готується переглянути доцільність заборон на "експорт зброї оборонного призначення". Керівні партії Японії планують розпочати переговори щодо скасування заборони на експорт зброї оборонного призначення, включаючи ракети класу «земля-повітря» та ймовірно "не тільки", для певних країн, які мають тісні зв’язки у сфері безпеки.
Це є фундаментальним зрушенням, у політики "невійськової Японії" закріпленої в Конституції. Принцип "невійськової" й визначала пасивну міжнародно-безпекову політику та асиметричні відносини зі США, де Японія була під її "парасолькою" та свідомо відмовлялась від міжнародного/регіонального лідерства (ще раз це ширше розуміння за лише оцінку "економічної потуги"). Як писали американські вчені: "Від 2СВ зовнішня політика Японії - це продовження американської зовнішньої політики".
Продовження частина третя👇