🇺🇸♟🇨🇳 Китай не глобальний, а регіональний. Новий підхід США до Китаю і до чого тут Індія
➡️ На початку 2000-их темп економічного розвитку Китаю, географічні та демографічні показники вже давали підстави прогнозувати "що претензії Китаю на перерозподіл світових сфер впливу" можуть вийти за "суто теоретичні роздуми"
Американська стратегія глобалістів базувалась на тому як США має поводитись з Китаєм, щоб зберегти "світову домінанту позицію". Ігнорувати масштаби Китаю та його претензії неможливо, але й втрачати "свою світову домінантну" американці не бажають. Власне як й "воювати" за домінанту (на відміну від Китаю).
➡️ Тому із потреби виникла теорія - теорія "стримування Китаю". Ця теорія є багатовекторною, тобто вона не описується чимось одним "кількістю ядрених арсеналів" чи "економічними війнами". Вона включає й те, й інше і ще більше в залежності від обставин. Ключова ціль: "Китай - регіональний лідер, а не світовий".
⏩ Довгострокове стримування "Тайвань" - велика частка аналітичного бомонду аналітиків сподіваються на "радянське диво". Це сподівання, що в якийсь момент комуністичний Китай "економічно схлопнеться" і зможе відбутись демократизація Китаю. Щоб ця "демократизація" була контрольованою та прогнозованою, то для цього існує Тайвань, який швидко у світі може "легітимізувати за потребою" демократичний Китай (Тайвань) під "патронажем", або "союзницькими відносинами" зі США. Теоретичні розмови про Китай "одна країна - дві (декілька) систем (тобто поєднання в одній країні й демократичного Тайваню й комуністичного Китаю) - це не більше ніж дипломатичний інструмент утримання "статусу кво". Тому знищення Тайваню в уяві комуністів є "екзистенційною потребою".
⏩ Середньострокове стримування "військовий пояс" - я б назвав цей підхід "закрити панду в клітці". Китай не може кинути виклик США, допоки не зможе "вийти" за військово-морський пояс американських баз. Китай має розблокувати три "внутрішні моря" (як вважають китайці для себе): Жовте, Східнокитайське та Південнокитайське моря. Це середньострокова перспектива, яка мала б стримувати Китай. Але Китай знайшов для себе вихід із блокування - це орієнтація на Західний сухопутний чи прибережний шлях, таким інструментом як "Один пояс.."
⏩ Короткострокове стримування "торгові війни" - економічний розрив між США та Китаєм поступово скорочується, але навіть попри це "мережева можливість" США завдавати "економічних ударів по Китаю" завжди залишалась потужнішою через два аспекти: мережу дипломатичних зв'язків США та здатність США вести подібні війни (у США відносно закрита внутрішня економіка від інших попри глобалізоване орієнтування)
⏩ Але проблема в тому, що 24 лютого все змінило. В першу чергу, стало зрозуміло, що військово-технічна перевага колективного Заходу є переоцінена, а дипломатична здатність прихованих впливів Китаю - недооціненою. Як й масштаб експансії Китаю на Захід (залежності від Китаю) був теж недооціненим. Ця залежність йде через Центральну та Південну Азію, і далі по екватору аж до Південної Америки.
⏩ Певною мірою московія ще стримувала Китай в геополітичній боротьбі за Центральну Азію та Близький Схід (Китай мав з цим рахуватись як-не-як), але її (московії) повне ослаблення і "зведення до стану залежного від Китаю" відкрило ще більше "геополітичний простір" для маневрів Китаю. Континентальних політичних маневрів, де США відчувають традиційну нестачу сили та впливів (як-то в Центральній Азії)
❓ І те, що визначалось США "достатнім" для стримування, в один момент стало "малоефективним". Тому США останні місяці створюють новий компонент "стримування Китаю" - регіональний лідер Індія. Ідея така, що "близька/регіональна" конкуренція має "закрити Китай" в межах цієї ж "регіональної конкуренції" близької до власних кордонів. На це покладені зустрічі з Індією представників США останні місяці
Що це і як це будуть реалізовувати у наступних дописах.