Про FPV та їх виробництво. Стратегія Resurgam щодо підтримки FPV виробників. Аукціон.
Частина перша, 1/2
Думаю, що більшість погодиться зі мною, що FPV-дрони стали важливим засобом ураження ворога. Ворог теж не сидить на місці, переймає ефективні наші практики та масштабує їх. Масштабування в підданському суспільстві з великою виробничою базою суто технічно важко перевершити в наших умовах. Але це небезнадійна ситуація.
Суспільства під авторитарним управлінням не схильні до креативу, вони мають технічні обмеження (якість управлінської еліти) до масштабування, загальна якість масштабування. Простими словами якість масштабування зводиться до якості управлінської та виробничої еліти та їх «спроможностей».
➡️ Натомість вільні демократичні суспільства мають одну перевагу, але вкрай суттєву — це здатність до самостійного мережування, продукування, покращення і т.д. Тобто, адміністративно вибудуваним ланцюжкам на московії ми ж маємо протипоставити децентралізовані, мережево розгалужені виробничі потужності, які без «імпульсів» (було б добре «за сприянням») згори масштабуються.
Станом на зараз є кілька тенденцій на українському FPV ринку:
➡️ Попит перевершує пропозицію (можливість виробити в Україні), тому достатньо вагома частина дронів замовляється із-за кордону, а отже там й осідають кошти, які могли б працювати на нашу економіку, наших потенційних виробників.
➡️ Виробництво в Україні 🇺🇦 поділилось на чотири категорії:
➖Централізована колаборація з Укроборонпромом;
➖Друге — великі виробничі потужності за підтримки «комерційних гігантів України»;
➖Третє — середнє виробництво та кустарно-гаражне виробництво;
➖Четверте — нереалізоване виробництво, наявність ініціативи, можливість низових інвестицій, але: не розуміння як зібрати? Скільки часу працювати коштом власного капіталу? Як і де вийти на необхідну кількість замовлень для підтримки та згодом масштабування виробництва.
Кожна з категорій має свої недоліки: перша варіація — межі росту та управлінсько-адміністративні проблеми, другі – бажання диктувати ціну виробу fpv на ринку, комерційному ринку за яким Міноборона робить закупівлі, треті — мають вкрай обмежені можливості перекривати попит, складнощі масштабування, різна якість продукції, працюють на фронт, але не працюють на економіку (бо умовно напівнелегальне виробництво). Четверті — взагалі не існують поки як виробництво.
Але саме третій та четвертий напрямки можуть дати імпульс, щоб перевершити московію. Для цього потрібно ряд умов:
⏩ Підтримка недержавними замовленнями на початковому етапі (наприклад від волонтерів, якщо держава їх не бачить) до того моменту як вони зарекомендують продукт та вийдуть на держзамовлення чи замовлення від органів місцевого самоврядування.
⏩ Доступ до обміну досвідом: як своє «кустарно-гаражне» виробництво створити, легалізовувати, сертифіковувати продукт, отримувати пільги на виробництво.
⏩ Доступ до гуртових закупівель комплектуючих, щоб знизити виробничу ціну продукту.
У результаті це може дати наступне:
➡️ Швидкий вихід нових, системно неринкових до цього гравців спровокує ріст виробництва fpv для задоволення потреб ЗСУ.
➡️ Якщо реалізовувати перелічені умови, то ці кустарні виробництва будуть ставати легалізованими середніми виробництвами з потенціалом росту власних потужностей, з більш якісною продукцією, які паралельно працюють на економіку країни.
➡️ Ріст конкуренції буде призводити до зменшення ціни виробу та модернізації виробництв, розширення лінійки FPV-дронів і т.д.
⏩ Тобто, кінцевий момент це перетворення напівлегальних виробництв, або виробництв, які мали потенціал виникнути, але все ще в «головах» ініціативних груп через ряд бар’єрів, на легальні виробництва, із сертифікованою продукцією, офіційно працевлаштованими працівниками й т.д.
*Продовження у наступній частині👇