*Продовження (Частина друга 2/2)
⏩ Чи напружуються наші партнери на повну своїх можливостей?
На мою думку, та не безпідставно для більшості українців — Ні, тому критикуємо.
❗️ Але чи можемо ми впливати, чи є наша відповідальність в цьому теж — так.
Чи маємо вчити та враховувати у взаємодіях та своїх стратегіях/очікуваннях історію, що кожна національна спільнота "унікальна". Що американці традиційно схильні закриватись у мушлі "ізоляціонізму"? Що Європа фрагментарна? Що з кожною країною необхідно будувати "особливий контекст відносин"? Наче так чи ні, що скажете?
⏩ Створюй взаємозалежність інтересів — отримуй бажаний результат. Логіка цього світу насправді дуже проста.
І московія, на жаль, це вміє, над нею будуть сміятись, кепкувати, але вона буде відсилати коня-лаврова, йому будуть одягати піцу на голову, він буде стрибати де тільки заманеться, щоб відшукати "спільні інтереси", щоб реалізувати свій намір. Так, в них більша "ресурсна база" і те, що вони можуть запропонувати. Але ❗️
➡️ Але попри це все, ми ще додатково будемо із виглядом "травмованої дитини, ображені на весь світ крім себе" стояти у кутку і жалітись психологу "а чому вони з нами не дружать як саме я хочу". Не будемо намагатись виходити, пробувати й пробувати, помилятись, намагатись і знову пробувати, щоб намацати "спільний інтерес", "спільну стратегію". Краще нічого не робити й бути ображеними на "всіх та нести це в маси".
І з радістю велика частка будемо гнівно качати головою як "весь світ проти нас" і будемо продовжувати підтримувати "незрілий стан суспільства".
І з такою ж з радістю достатня кількість українців буде знецінювати роботу іншого українця чи будь-яку позитивну подію, що відбулась "як недостатню".
Знаєте, що це?
➡️ Це постколоніальна психологія підданства, коли я сприймаю все через "зовнішній обов'язок щодо мене", а не через "динаміку інтересів, власну можливість та діяльність". Якщо обіцяли "ковбаса 2.20", то "ковбаса 2.20" має бути. Хто читав типи культури Алмонда та Верби зрозуміє за який я тип, хто не читав погугліть.
Чи варто тверезо дивитись на події й негативні події у тому числі — так. Але чи потрібно постійно на цьому зациклюватись та нити, що "нас всі кинуть"? Це дурість, бо вона позбавлена тези та можливості того, що "у міжнародній динаміці можна працювати та змінювати баланс інтересів під себе".
Чи згоріла в мене дупа від коментаторів — так. Чи пишу я під емоціями — так. Чи пишу я це від злості — ні, радше від певного розпачу від того, що пубертатний період нашому суспільству дається так важко…
P.S. Я краще піду задзвоню військовим запитаю, що їм треба та чим допомогти. Подзвоню друзям на фронті і якщо в них є час порозмовляти, то відверну їх увагу розмовою, висловлю їм вдячність та слова підтримки. Краще подзвоню батькам підтримаю їх, що все буде добре нехай бережуть своє здоров'я та серце. Повтикаю у стіну та подумаю, що є ще залежне від мене, моїх здібностей та можливостей, чого я не бачу, щоб наблизити хоч на 0.00000..1% успіх", щоб перемогти.
І я вважаю, що це правильно у такий період невизначеності станом на зараз, ніж як "дятел-зради" буду довбати та довбати, довбати та довбати, проводячи тижні в коментарях і часто, забуваючи навіть поїсти через це "довбання", яке найчастіше не заради об'єктивності та боротьби з "псом Патроном" у суспільстві, а заради самого процесу "довбання" та мазохістського відчуття.