Щодо бажання захищати власну батьківщину в Європі
Дуже часто чую, що Європа побіжить, бо там немає кому воювати, лише 5% німців готові захищати країну, поляки за Віслу, і так далі.
Безумовно ми відіграємо ключове значення в безпеці європейців станом на зараз, але ці токсичні твердження, як на мене, є прикладом недостатньої національної самооцінки, як певна спроба утвердитись за рахунок іншого.
▶️ 🇺🇦 У 2021 році дослідження соціологічної думки показувало, що 33% українців готові зі зброєю захищати свою державу, ще 22 невійськовими методами. Зауважу, що не завжди респондент дає правдиві відповіді. Але будемо опиратись на цей відсоток.
▶️ У Литві 🇱🇹, Естонії 🇪🇪порівнянний відсоток з нашим 30% та 34%.
Якщо подивитись західніше, то варто дивитись на побудову питань «чи готові (глобально) захищати» це одне, «чи готові піти добровольцем» — це інше, «чи готові по мобілізації» — третє.
Через різну структуру побудови питань важко кожне окреме національне дослідження накласти на відповідник в іншій країні, але все ж таки простежується, що приблизно 1/3 як мінімум «на словах» готові. Звісно десь % більший, а десь менший.
➡️ Окремо зауважу, що в таких дослідження для побудови висновків варто звертати увагу на 3 речі:
• культуру участі в соціології;
• однорідність спільнот;
• розмір спільнот.
Наприклад щодо однорідності. В Німеччині та ВБ великий відсоток мігрантів, що вже є громадянами країни, але не так «проникненні» ідеєю захисту країни. Щодо розміру, то накладіть 1% нашої готовності на 1% німецької готовності щодо кількості населення.
До чого це все: ⏩ по-перше, будь-яку інформацію потрібно аналізувати через декілька підходів; ⏩ по-друге, нам не потрібно принижувати сусіда як це робить русня, щоб почуватись зверхньо та краще, ми сильні та самодостатні самі в собі, а не стосовно когось.
Ми маємо будувати імідж адекватної нації як ззовні, так й стосовно один до одного, та поступово позбуватись совкової токсичності.
* Інфографіка «Слово і діло»