Що робити із недозавантаженим національним виробником ВПК? Потенційні шляхи рішення та поверхневий аналіз ризиків. (Частина перша 1/2)
Що ж тепер будемо збирати "за" і "проти" після першого опитування, а потім проведемо друге.
➡️ Український виробник зброї та озброєння після масштабування 2022/23 рр. у 2024 році зіткнеться з нестачею державних замовлень, які оцінюються у 8-9 млрд$.
Якщо ці потужності не будуть навантажені, то виробник зіткнеться з проблемою підтримувати власні потужності/виробничі лінії, штат.
Потенційно ця цифра дещо менша якщо відмінусувати волонтерський сектор, який робить замовлення та замовлення від місцевих рад.
❗️ Але об'єми волонтерського сектору обмежені й він націлений не тільки на те, що виробляється в нашій країні. А місцеві ради позбудуться вагомої частки бюджетів, яка формувалась коштом військового ПДФО, що зменшить можливість замовлень від них.
⛳️ Але ціль проста — виробник озброєння має бути завантажений на 100% або державою, або виробник має мати змогу самостійно себе навантажувати іноземними контрактами.
Що може зробити держава?
➡️ Найменш ризиковано та найкраще, якщо держава сама знайде ресурс завантажити виробника замовленнями.
Спочатку перелічимо методи, які потенційно можуть сприяти навантаженню нашого ВПК без дозволу на експорт не законтрактованих потужностей ⤵️
▶️ 1. Максимально акумулювати гроші в себе. Але це навряд покриє потребу, враховуючи діру бюджету у 43 млрд$, яка ще до кінця не закрита зовнішньою допомогою та надходженням від ринку запозичень + необхідні додаткові кошти для мобілізації. Допустимий механізм ОВДП не покриває наявні дефіцити, тому навряд він з економічної точки зори може бути розширений для збільшення замовлень у власного ВПК та ліквідації "виробничих простоїв".
▶️ 2. Можна максимально залучити місцеві ради, але їх об'єм вільних коштів після вилучення ПДФО значно просів.
▶️ 3. Метод дипломатії. Держава може звернутись до країн ЄС подібно до "чеської ініціативи" з проханням допомогти викупити контракти, навряд ми зберемо фантастичну суму, щоб покрити нестачу, але це важливо у двох моментах:
• а) це власне зібрати якусь суму на контракти;
• б) початок озвучування нашої проблеми в Європі й отримання від них реакції.
Що може зробити держава 2.0?
Тепер оцінимо потенційне рішення, де держава може дати традиційний, або додатково обмежений дозвіл на експорт зброї, яка не може бути викупленою в національного виробника державою, волонтерами чи місцевими радами. Поділимо дане рішення на сильні та слабкі сторони, внутрішні та зовнішні загрози від такого рішення.
➡️ Сильні сторони рішення⤵️
• 1. Виробник отримає можливість зберегти розширені потужності, штат та таке інше.
• 2. Держава отримає приплив валюти, що зменшить негативне сальдо імпорт/експорт, зменшить тиск на НБУ.
• 3. Отриманий дохід від податків з продажу держава зможе вкласти у більші закупівлі зброї у національного виробника. Тобто, у національного виробника зменшиться потреба шукати зовнішні контакти.
• 4. Українське озброєння не пропустить "сучасний пік попиту" та зможе займати ринки як наслідок ми почнемо скорочувати бюджетні дефіцити. Війна не тільки зброя, але й гроші для купівлі цієї зброї.
⏩ Загальні слабкі сторони (одразу будемо проговорювати шляхи мінімізації ризиків) ⤵️
• 1. Корупційні ризики з ліцензіями. Дозвільно/погоджувальний механізм найкраще вивести за межі чинних міністерств та владних структур. Найкращий варіант, щоб до умовного органу (колегії) яка схвалює потенційний дозвіл експорту входили представники наших партнерів разом з представниками нашої сторони. Це б мінімізувало одразу декілька ризиків та залучило б європейців у процеси.
• 2. Потенційний зрив національних контрактів. Цей ризик має бути мінімізований прописаною пріоритетністю. Фізичний експорт можливий тільки, якщо вчасно виконуються національні замовлення і є підтверджені не законтрактовані потужності.
*Продовження у наступному пості 👇