*Продовження (Частина друга 2/2)
Виробник має повідомляти закордонного замовника про можливість "відтермінувань", бо національний пріоритет замовлень має бути абсолютним над експортним на час війни.
• 3. Можливість потрапляння зразків озброєння до московії. Перелік потенційного експортного озброєння не має включати важке чи високотехнологічне озброєння. Тобто танки, МБаК, ЗРК, САУ, ракети не можуть бути предметом експорту (і навряд в цих виробників є така потреба). Військові виробники, які й потребують відкриття ринку — це виробники БПЛА, легкоброньованих авто, екіпірування та іншого. Тобто це те, що не несе витік "технологічної" загрози, але те, що досягло стелі масштабування через обмеженість внутрішнього ринку (державного замовлення).
Внутрішній ризик ⤵️
➡️ 1. Найбільший ризик — це слабка комунікація держави з населенням для роз'яснення проблематики. Подолання цього ризику можливе не тільки через масштабне і, головне, якісне комунікування з населенням. Але й максимальне залучення опозиційних лідерів/партій/експортного середовища/західних партнерів до розробки "консенсусного варіанту". Проєкт рішення має бути побудований знизу вгору, а не спущений згори в парламент.
➡️ 2. Корупційний ризик. В слабкій стороні рішення ми проговорили про "ліцензії". Все що пов'язано з "дозволами" вже є корупційним ризиком. Цей ризик має мінімізовуватись наявністю зовнішнього механізму контролю як Наглядова рада з представників західних партнерів на час війни.
➡️ 3. Зловживання виробників. Необхідно продумати як унеможливити махінації виробників з "пріоритетністю". Цей ризик має мінімізовуватись обов'язковою пріоритетністю держ. замовлення і відповідним контролем.
Зовнішні ризики ⤵️
➡️ Найбільший та найнебезпечніший ризик — це реакція західних партнерів. Він має мінімізовуватись ефективним рівнем комунікації та максимальною залученістю партнерів до вивчення проблематики, розробки рішення та контролю. Для початку ми маємо взагалі донести до них цю проблему (проартикулювати). Далі попросити допомоги/поради. Ввести партнерів у робочі групи та органи контролю щодо цього питання.
Саме реакція партнерів і є найбільш критичним ризиком. ➡️ Але з іншого боку давайте дивитись глибше. Допомога Україні для Європи це вже не "волонтерство", а елемент власної безпекової стратегії. Тобто, крайність "нас всі кинуть" не є дійсністю, бо це не в безпекових інтересах самої Європи. З іншого боку десяток підприємств німців, французів, британців налагоджують виробництво в Україні через створення "дочок" з Укроборонпромом та приватним сектором. Ці виробництва будуть дотримуватись нашого законодавства, а, отже, західний виробник в Україні при масштабуванні потужностей зіткнеться з подібною проблематикою — не достатньою кількістю замовлень (якщо вони не будуть у достатній кількості надходити із Заходу та України). При цьому цей виробник не може виробничий надлишок експортувати навіть в рамках ЄС.
Наскільки це буде гальмувати розвиток самого ж західного виробника військово-промислової продукції в Україні?
➡️ Тоді ці потужності прийдуть до необхідності скорочуватись, або зміщуватись та релокалізовуватись в Чехії, Польщі, Словаччині.
Питання важке та дискусійне поспішати з рішенням точно не треба, але треба поспішати з аналізом та діяльністю.
➡️ Для початку потрібно чесно проартикулювати нашим партнерам: "У нас виникла глибинна та суттєва проблема/дилема. В нас не вистачає коштів завантажити власний ВПК. Який Ваш погляд та ідеї на цю тему? Чи можете допомогти з замовленням у нашого виробника?". Потрібно на міжнародній, дипломатичній арені про це публічно заявити та проговорити проблему.
Для початку нашим партнерам потрібно озвучити проблему, а далі дивитись на реакції, пропозиції та рішення, які відкриються. Західний партнер не буде сам "пропонувати рішення", якщо зацікавлена сторона їх не "оформлює у запит".
Дурень не той, хто просить допомоги в іншого, дурень той, хто бачить проблему, що насувається, але пускає її на самотік поки вона не стане "критичною".