🇨🇳 Чому Китай почав діяти більш активно та відкрито саме зараз?
Потрібно усвідомити першочергові цілі ⛳️ Китаю загалом щодо війни. Ці цілі трансформовувались з кожним етапом війни:
➡️ 1. Початковий етап.
Китай вірив у здатність московії розв'язати питання України за 2-3 тижні, і тому цілком міг санкціонувати (заохочення) путіна до дій. Китаю був потрібен у 21 сторіччі прецедент військового перерозподілу сфер впливу та кордонів. Фактична модуляція ситуації, щоб у майбутньому Пекін міг накласти це все на ситуацію з Тайванем, уникаючи ризиків з якими б зіштовхувалась москва зараз. Але війна «затягнулась»…
➡️ 2. Серединний етап.
Китай вбачав свій інтерес у продовженні війни, поки ініціатива була за московією, а складські ресурси США та союзників виснажувались у війні в Україні, що не перекривалось будь-яким виробництвом на роки. Китай ресурсами московії зрівнював «військові потенціали», а паралельно тими ж ресурсами московії намагався вбити клин всередині самої Європи, між Європою та США, всередині самих США. Чим більш поляризовані суспільства в західних демократіях – тим краще Китаю.
➡️ 3. Контрнаступ.
Китай вбачав загрозу в українському контрнаступі, тому посилено намагався «збити імпульс» союзників. Саме тому з’явився активно «китайський план». Свою присутність на «мирних самітах» Китай використовував як спосіб продемонструвати «добра миска рису», щоб дати хибний аналітичний вектор західній дипломатії, що «з Китаєм можна домовитись».
➡️ 4. Перехід ініціативи до московії.
Пекін вбачав інтерес в продовженні прихованої підтримки московії в контексті піврічних проблем з допомогою України як «завершальний етап». Дотиснути Київ на землі та нав’язати вигідний Пекіну мирний план, який не просто закріплює інтереси путіна та Сі, але й значно підсилює міжнародну роль Китаю (особливо для Європи) як посередника.
➡️ 5. Відновлення підтримки заходом України 🇺🇦 та «ескалація».
Пекін зрештою не зміг вбити той клин на який сподівався у відносинах в Європі та у відносинах США та Європи. Захід поступово мілітаризується, що невигідно Пекіну в рамках його глобальних цілей довкола Тайваню.
Тайванська, американська та австралійська розвідки називають 2027 рік як рік вторгнення Китаю на Тайвань, про що ми з Вами говорили ще 2 роки тому. Китаю не треба, щоб Європа та США по справжньому мілітаризувались під 2027 рік. Через необхідність підтримки України. Треба навпаки, щоб «розслабились» та не нарощували військові витрати та розширення ВПК. На мою думку, це стратегічний мотив дій Пекіна зараз.
Додатково наклались такі моменти як⤵️
• Необхідність підняти ставки у торговій війні Європи та Китаю довкола електрокарів та іншого.
• Дешеві енергоносії для Китаю за які по факту платить не Пекін, а московитські платники податків. На московії вже ниють від цієї інформації, що навіть по чинному газогону Китай отримуватиме з 2025 р. ціну на газ фактично за внутрішньомосковськими цінами, які є дотаційними.
➡️ Головне зараз «додаткові» складові Китаю (газ, торгова війна) не видавати за стратегічні мотиви Китаю, що провокує віру «зараз знайдемо рішення в електрокарах» і Китай «пошле москву». Ні, Китай серцевина багатьох процесів, які пов'язані з агресією путіна. І треба відмовлятись від ідеї «домовитись з Китаєм» ніби він є нейтральною країною. Класика китайської дипломатії «це приємна посмішка із ножем за спиною».
➡️ Користуватись Китаєм як й він іншими — так. Посміхатись йому, якщо це в наших інтересах — можна, але в голові тримати стратегію та думки, що Китай сторона конфлікту й далеко не на нашому боці.
💬 Чим швидше позбавимось ілюзій та сконцентруємось на тих, хто дійсно важливий і на кого не завжди вистачає дипломатичного ресурсу (на кого треба час):
• Аргентина; • Чилі; • Еквадор; • Судан; • Єгипет; • Марокко;
• можливо вже й ПАР, Філіппіни, Тайвань.
Тим з більшою ймовірністю ми отримаємо бажаний результат, а не ніж в спину.