Про відносини з правильним Китаєм 🇹🇼
💬 Я можу зрозуміти стратегію нашої дипломатії щодо Китаю якщо вона діє за принципом «тримай друзів близько, а ворогів ще ближче». Інше питання чи я підтримую цю стратегію, радше ні, але як мінімум розумію на чому вона базується.
➡️ Але я не розумію чому ми обмежуємо контакти з «правильним Китаєм», який, на жаль, поки обмежується одним островом. І питання не про заяву Кулеби, бо його заява це норма, яку підтримують США, ЄС та інші країни (одразу пишу, щоб в коментарях не маніпулювали). Питання в тому, що хоч абсолютна більшість країн визнають «Один Китай», ця ж абсолютна більшість не відмовляється від неофіційних представництв Тайваню та комерційних взаємодій.
Я щиро не підтримую ту доктринальну ідею нашої дипломатії, що ми можемо вплинути на Китай та щось там відтягнути. Не та геостратегічна група, не та вагова категорія. На Китай можуть вплинути: США, ЄС та конкуренція з Індією. Все інше це гра.
➡️ Віра, що ми можемо вплинути на Китай створює іншу доктринальну віру, яку я суб’єктивно характеризую як помилку — «нічого не робити, щоб не роздратувати Китай».
⏩ Саме «не роздратувати Китай» є фундаментальною причиною ігнорування перспектив з Тайванем. Найбільш цікавим є те, що не потрібно публічно визнавати Тайвань незалежною країною (вони цього й не вимагають), не потрібно робити церемоніальні речі, які б дратували Китай.
Вже десятиліття працює відпрацьована схема між європейськими країнами та Тайванем щодо непублічної взаємодії. Це не міждержавний рівень, а комерційно-приватний, де звісно залучена міждержавна дипломатія, але підтвердити чи звинуватити інші країни в порушенні принципу «Одного Китаю» Пекін не може.
Запитаєте, а що ми втрачаємо?
📊 Ми втрачаємо час, а саме час на тайванський промисловий бум в Європі. Річ у тім, що з повідомленням тайванської розвідки у 2022-23 рр. про можливий напад Китаю у 2027 році комерційні підприємства Тайваню почали диверсифіковувати виробництва та локалізовувати їх в Європі та США.
➡️ Тайванський виробник акумуляторів ProLogium Technology у 2023 р. розпочав будівництво у Дюнкерку 🇫🇷 свого першого заводу літієвих акумуляторів в Європі. Сума інвестицій складе 5.2 млрд євро.
➡️ Тайванський гігант напівпровідників TSMC наприкінці липня 2023 року затвердив рішення побудувати завод з виробництва напівпровідників у німецькому Дрездені 🇩🇪 вартістю у 3.8 млрд.
➡️ Тайванський виробник комп’ютерних систем, серверних, ноутбуків, автомобільної електроніки, систем у сфері зв’язку 5G Compal Electronics у лютому 2024 р. повідомив, що побудує завод у Польщі 🇵🇱.
І процес триває. А чули Ви заяви Китаю щодо таких співпраць? Чи чули роздратування Пекіну? Зазначу, що дані країни теж не визнають Тайвань, але мають в себе «неофіційні представництва» через які підтримують прямий та сталий контакт.
➡️ Технологічне тайванське виробництво явно має середньострокову стратегію локалізації в Європі. Військове виробництво Південної Кореї локалізується в Польщі. В Україну заходять оборонні гіганти з Німеччини, Великої Британії, США.
Тому постає питання: «Чому не поборотись за тайванську високотехнологічну локалізацію виробництв під ці виробництва ВПК та не створити певний високотехнологічний східноєвропейський оборонний кластер, який би включав Україну, Польщу, Чехію, можливо й інші країни з допоміжними тайванськими виробництвами (для прикладу напівпровідників)?»
Звісно не факт, що вдасться, але чому б не спробувати.
А що Китай?
А Китай нічого, бо це не політична, а комерційна складова і якщо вона в рамках ініціатив ЄС та України, а не суто України, то китайці можуть тільки висловити занепокоєння як вони зробили після того, як Вучич кинув китайців з літієвими рудами й фактично поховав китайський план захоплення європейського ринку літієвих акумуляторів.
➡️ Між адекватною обережністю та страхом, що просто сковує перспективи дуже тонка межа. Тому наша тайванська дипломатія звісно має опиратись на дипломатичну обережність та обачність, але вона не має бути заручником страху перед Китаєм, що сковує наші перспективи.