*Продовження (Частина друга 2/2)
МЗС призначило спеціального представника України з питань Близького Сходу та Африки Максима Субха, який власне й відкривав більшість диппредставництв України в Африці, але щоб наздогнати час цього замало. Треба підключати університетських та "диванних" африканістів.
➡️ 2. Диппредставництва мають напряму співпрацювати з окресленими "think tank" та надавати локальну, місцеву, виключну інформацію, яка необхідна як "кров" для роботи таких "think tank". Не думаю, що у новостворених диппредставництвах в Африці багато паперової роботи з нашими громадянами, тому вони мають вільний час заповнювати інформаційно-аналітичною роботою: зустрічами, побудовою локальних відносин, збором інформації. Як це виглядає писав тут.
➡️ 3. Не боятись експериментувати та відходити від радянської ієрархічної системи управління МЗС, переводити її у більш децентралізовану та динамічну, де фрагмент дип. структури (посольство) вчиться нести виключну відповідальність та самостійно усвідомлювати необхідність цілісної зовнішньої політики держави (збирати інформацію, працювати над локальними зв'язками) та оперативно приймати рішення, а не чекати розпорядження. Це потрібно робити, бо суто фізично Кулеби та його замів не буде вистачати на підтримку західних відносин/азійських та розбудову африканських.
➡️ Поясню, що маю на увазі: проводити експеримент із залученням молодих спеціалістів одразу з вищих закладів. Поки очі горять і поки вони можуть підготувати цілісний концепт (план) поглиблення відносин в країні. Комбінувати досвід/молодість, а не пенсію сприймати як досвід та професіоналізм; дозволяти замінювати штатку.
Наприклад там де, не потрібно мати 3 штуки секретарів, замінювати на медійника, смм, контент-менеджера; дозволяти посольствам офіційно надавати платні експертно-консультативні послуги бізнесу, який зацікавлений в інформації про країну, де функціонує диппредставництво. Офіційно отримані кошти від такої діяльності перенаправляти на розвиток представницької мережі, зменшуючи тиск на бюджет країни.
💬 Загалом у різний час, у різні роки, різними людьми підіймались різні ідеї покращення дипломатичної роботи та якості представницької мережі, але несли ризики потенційного провалу. В рамках масштабу та важливості вже сталих відносин (умовно в В.Британії) — експерименти можуть бути занадто ризикованими, але в рамках нових представницьких мереж, втрати мінімальні, то чому б ні?
➡️ У будь-якому разі, ми маємо більш креативно інтенсифікувати відносини з африканськими країнами, щоб отримати вже осяжний продукт від цих відносин: найшвидше, що ми можемо продати в Африку це продовольчий сегмент, антиколоніальну риторику, перевернути міф московії, що вони борці з колоніалізмом проти них же (ідеологія та інформація це теж продукт), створити набір різного роду безпекових послуг.
Щодо останнього, то для цього вкрай важливо мати потужну функціонуючу представницьку мережу в регіоні, бо рано чи пізно, надаючи ці послуги можуть бути різного роду неприємні недопрацювання і міжнародка має страхувати та мінімізовувати помилки. Якщо часто йти свідомо на ризик, то рано чи пізно може бути негативний результат.
Окремо зауважу ще один важливий аспект, що активно просуваючи африканський вектор (особливо безпековий продукт) ми рано чи пізно зіткнемось з інтересами Китаю в регіоні.
➡️ Тому я доволі часто почав казати про необхідність бороти страх на дипломатичному рівні перед Китаєм (якщо він є), бо багатовекторне зіткнення наших та їх інтересів практично невідворотні. Звісно, якщо ми не хочемо сидіти на дупці рівно. Намагатись грати з Китаєм можна тільки із ножем за спиною, як він грає стосовно до нас. Головне широко та привітно посміхатись, роблячи все інше.
Загалом підняти дану тему запропонував Останній Капіталіст з пропозицією зробити спільний широкий огляд, де я охоплю міжнародний аспект, а вони економічні перспективи України в Африці, тому запрошую ознайомитись з частиною "економічного огляду" наших перспектив вже у Капіталіста ➡️ https://t.me/OstanniyCapitalist/36962