Про глобальне.
Частина перша 1/2
Варто усвідомити "криза демократій" - це не явище, яке впаде штормом на тебе в один світлий день. Це те, що повільно відсуває кордони вільного світу до моменту, коли кожен відчує, що він один посеред пітьми та хаосу. Все що потрібно зараз це:
▶️ 1. Усвідомити. Перемога України - це перемога західної цивілізації. Поразка України - це перемога іншої цивілізації з відповідними наслідками.
▶️ 2. Відійти від "інтелектуальних в'язниць" - Китай не стане адекватним партнером поки там відповідний режим, московія не стане справжньою демократією поки вона існує у чинних імперіалістичних кордонах. Розвиток чи деградація світової демократії буде залежати від того, кого "перехідні режими" будуть сприймати "сильнішим". Тому реалізація пункту 1 - дозволить схиляти пункт 2 на свою користь.
▶️ 3. Головним чинником діяльності урядів має бути НЕ забезпечення поточного рівня "соціального комфорту", а створення умов для захисту базової потреби - "безпеки". З втратою безпеки будь-який соціальний комфорт втрачає значення.
▶️ 4. Глобально рівень міждержавного партнерства із Заходом має визначатись в першу чергу не економічними мотивами, а політичними. Тобто, рівнем ціннісно-культурної спорідненості, або як мінімум наміром відповідати такій спорідненості поки країна у "перехідному етапі".
Не мають західні технологічні підприємства та загалом підприємства розміщуватись в країнах виключно за "економічною користю", бо там шкарпетки буде дешевше пошити. Як це відбувалось з Китаєм чи буде відбуватись з Індією, В'єтнамом.
❗️ Ігнорування довгострокових політичних чинників та ризиків заради короткострокової економічної вигоди, задоволення "культу споживання" та отримання надприбутків у доволі "вузькому колі корпорацій", вирощує ціннісновідмінних "нових національних монстрів", які пізніше завдяки своєї домінації відсунуть прийнятний для нас спосіб життя на другий план та спровокують вищі економічно невиправдані витрати для стримування.
➡️ Ціннісно та культурно близькі економіки мають посилювати один одного, навіть якщо з економічної точки це менш вигідно. Ніж заради надприбутків розмістити виробництва в Китаї чи Індії, де в якийсь момент черговий "пророк" вирішить, що він Цінь Хуан-ді планетарного масштабу чи втілення Шиви на Землі.
Віра, що через відкриту світову економіку саме поточного зразка можна вплинути на "демократизацію світу" виявилась хибою. Це відображається в багатьох рейтингах, дослідженнях та фактичному стану речей зараз, яке не демонструє позитивні демократичні зсуви.
Після 1993 рр. кількість демократій навпаки зменшується, хоч період від 90-тих заведено вважати етапом розквіту "глобальної неоліберальної економіки" та глобалізму.
Чи багато знаєте авторитарних країн, які через тісні економічні зв'язки з демократіями перейшли до демократії? Більшість транзитів відбулись, або навпаки через соціально-економічні катаклізми (радянський союз, Югославія), або через свідомий вибір національних спільнот, який включає: низовий вибір (повстання проти диктатур/протестні вибори), верхній "елітарний" (обрання певною елітою визначеного шляху).
Причини переходів з автократій до демократій зрештою зводились до ПОЛІТИЧНИХ факторів заснованих або на протиставленого рівня життя, рівня свобод, ідеологій, способів життя та відчуття себе людиною здатною до самореалізації, або за відсутності політичних альтернатив (як зараз з урядом Пашиняна у Вірменії). Але це явно не відбувається через те, що Nike на 100 баксів дешевше пошив кроси в Китаї.
Яскравий приклад радянський союз. Низове прагнення людей в різних країнах до "західного зразка" було наслідком політико-ідеологічного-культурного проникнення у тому числі через протистояння, яке пояснювалось сучасним економічним терміном "конкуренції", а не наявністю "західного" виробництва в союзі.
Економічні чинники розвалу радянського союзу були теж "політичними", бо виникли як наслідок відповідної політичної конкуренції.
*Продовження у наступному пості👇