Чому угода про українські ресурси для адміністрації Трампа тепер є політичною необхідністю?
(Частина перша 1/2)
💬 Я знаю, що на каналі доволі багато активних американців, які підтримують та допомагають Україні, і не маю наміру зачепити їх патріотичні відчуття, але нація (як конструкт) несе відповідальність за власну політичну владу (навіть якщо голосували за щось інше): як московити несуть відповідальність за путіна, ми за своїх, так і американці за Трампа.
➡️ Те, що зараз робить адміністрація Трампа, в народі називається рекетом.
«Договір» — це коли враховані та ПРОПИСАНІ (не на словах обіцяні) інтереси обох сторін. Я не проти партнерства, концесій та різного роду спільної діяльності, але я проти того, що і як відбувається зараз. Трамп буде дотискати умовно короткострокові бенефіти для американських корпорацій (не американців), але скажу коротко: національна пам’ять набагато довша за дію будь-якого договору.
Тепер коротко по питаннях:
❓ Звідки 500 млрд?
Я довго думав над цим питанням. Особливо якщо спробувати порахувати цю підтримку через різні методи, де результат буде від 90 до 120 млрд, і де мінімум 1/3 коштів взагалі не покидала США (були вкладені у місцеві виробництва). Єдина відповідь — Трамп ще враховує корпоративні втрати: 300-350 млрд збитків, які, за різними оцінками, американський бізнес нібито зазнав при виході з ринку московії. Тобто Трамп покладає всі витрати, персональні рішення компаній та дії минулої адміністрації на Україну. Абсолютно за все. Або просто хоче «збити» побільше.
❓ Чому американці так хочуть цей договір?
Адміністрація Трампа сподівалась швидким тиском і своєю вагою зробити дві речі:
▶️ 1) Натиснути на московію, щоб отримати від неї «щось». Типу «дивіться, зараз з Україною підпишемо та як…». Москва ж в Ер-Ріяді почала гратись у цю торгову гру: запропонувала нафту, доступ до Арктики, зараз різні інсайди щодо доступу до копалин на окупованих територіях.
▶️ 2) Переговорами в Ер-Ріяді та зливами у ЗМІ (чого наобіцяла москва для США) Вашингтон намагався налякати Київ, щоб ми запропонували більше і максимально оперативно підписали недопустимий варіант договору, який привіз Бессент.
Договір, який виходив далеко за рамки «партнерства та розробки ресурсів». План Білого Дому був наступний: за день Київ підписує, а Венс зі світової трибуни у Мюнхені, коли прикуті тисячі камер, оголошує для американців «перемогу».
⏩ Київ відмовляє. У Білому Домі — шок, бо це стає для політики Трампа вкрай небезпечним прецедентом, який може зруйнувати його позиціювання, іміджа успішного гопника, яким він сподівався протискати договори з іншими країнами у схожій манері.
Як зараз будується переговорна стратегія США: йде «наїзд» від неадекватів Трампа/Венса/Маска, потім більш адекватні та структуровані Рубіо та Волц намагаються цей хаос перетворити на «щось корисне». Так продавили Панаму, так продавлюють Канаду, Мексику та Данію. А тут Україна, яка у найгіршому з усіх країн положенні справ, здатна сказати «Ні».
➡️ Ось саме прецедент «НІ» для політики наїздів Трампа є смертельним. Річ у тім, що чим довше США вимушені такими методами на когось тиснути, тим більше супутніх проблем (для самих США) від цього тиску виникає (критика, падіння рейтингів). Тому результати наїзду мають бути швидкими.
Коли «наїзд» швидко вдається, то інформаційний фокус зміщується і США уникають політичних наслідків від такої тактики діяльності (приклад Панама).
А ось коли одна країна каже «ні» та пручається, то це створює для Трампа ризики для всіх його чинних та наступних «наїздів». І якщо політика Трампа в стратегічному (довготривалому) плані це міжнародне самогубство для США, то якщо ще й масово почнуть казати «ні» (ефект доміно) країни-жертви, то це ще й відсутність тактичних успіхів в короткостроковій перспективі на що всі ці дії розраховані.
*Продовження у наступному пості 👇