🇩🇪 Про події в Бундестазі: чому міг провалитись перший тур голосування
💬 Вчора відбулося те, що змусило трохи понервувати — вперше в історії з першого разу не було обрано нового канцлера після успішних перемовин. Чи очікував я такого? Десь підозрював, але подія була доволі дивна, щоб у неї повірити.
➡️ У німців є такий термін «Konsensdemokratie» (консенсусна демократія). Вони свою політичну систему так називають, що означає форму демократичного управління, де рішення приймаються тільки тоді, коли досягнуто широкої згоди між учасниками.
Рішення не виносять до парламенту, якщо немає впевненості, що воно пройде. Всі рішення досягаються шляхом тривалих перемовин, які формалізуються в домовленості, які НЕ заведено порушувати. Сьогодні домовленість порушив ти, а завтра порушать домовленість щодо тебе. Німці люблять договори, і дуже поганий тон їх порушувати.
Тому те, що відбулося вчора, — екстраординарно для німецької політики у всіх контекстах. Тому якщо інтуїтивно десь можна було відчувати «підставу», то те, що вона буде реальною, — важко.
🔗 Передумови.
Напевно, ми про це не дізнаємося. Але спробуємо зібрати пазл.
Варто від початку зазначити, що підтримка складу уряду і Мерца як канцлера, зокрема, пройшли не тільки процес перемовин у рамках Konsensdemokratie, але й додаткове (необов’язкове) затвердження на партійних з’їздах.
➡️ Тому це ще більш дивно, що дюжина депутатів самостійно і самовільно пішла не просто проти основного принципу німецької демократії, а й безпосередньо проти колегіального рішення партії — рішень, погоджених на з’їздах.
Має бути додаткова причина такого вчинку і додаткова підтримка когось із впливових.
❓ Що могло відбутись?
Я думаю, два моменти. За даними Tagesschau, за Мерца не проголосували як частина депутатів з його партії, так і з СДПН.
🛑Чи могли ці депутати (з двох партій) діяти спільно — малоймовірно.
🛑Чи могли ці депутати проявляти «самостійну фантазію» — теж малоймовірно, враховуючи контекст описаний вище. Піти не просто проти принципу Konsensdemokratie, але й рішень партійних з’їздів.
Тому є два варіанти, точніше — один з двома складовими:
▶️Перший. Це було сплановане рішення СДПН — показати хиткість позиції Мерца, але не зривати голосування. Тобто дати голосів «на тоненького», але достатньо для затвердження. На тлі невдоволення і різності партійних ідеологій певна кількість повстанців не була б дивною, але достатньою, щоб надати Мерцу певний сигнал, що він залежний. Чи хотіли вони прям зривати перше голосування? Дуже малоймовірно, якщо судити з реакції учасників.
Можливо, чому таки це сталося, — ми знайдемо відповідь у другій складовій.
▶️ Друга. Свого часу (роки два тому) я заглиблювався у вивчення німецької політики, особливо щодо ХДС. Хотів для себе зрозуміти, чи змінилися вони від часів Меркель, і якщо так, то наскільки.
➡️ Я сформував на основі наявної німецької інформації та спілкувань з різними фаховими людьми уявлення, що Мерц — це так звана нова генерація політиків християнських демократів. Така собі «змінна поколінь», яка як у спорті, культурі, так і в політиці проходить не без опору «старого покоління». І Мерц у перманентному конфлікті всередині партії зі старою генерацією. Тому, можливо, частина «старої» вирішила висловити таким чином невдоволення. Але теж без наміру «зірвати», думаючи, що запас є.
⏩ Тому відбулось те, що перша складова наклалася на другу: де перші не думали, що буде друга, а другі не думали, що існує перша. Тому вийшла не демонстрація, а повноцінний зрив голосування, що підвів німців до політичної кризи, яка нікому не була потрібна.
💬 Бо у другому голосуванні через кілька годин Мерц отримав 325 голосів з 328 голосів, які могла забезпечити коаліція. Оскільки голосування таємне, то навряд чи «повстанці» боялися бути розкритими й тому змінили думку. Просто дуже схоже, що вони не очікували, що протест перейде у зрив першого голосування і в другому голосували вже без політичної гри. І вийшло як в прислів’ї: «Сім няньок, а дитина без ока».