Вектор україно-американських відносин вирішиться в залежності від ірану
💬 У березні я окреслював, що поява Віткоффа в «українському треку» обумовлена тим, що американцями перемовини щодо України були поєднані з обіцянкою московії щодо «посередництва та тиску» на іран.
➡️ І логічно, що прямим комунікатором між США та Кремлем став Віткофф, який відповідав за Близький Схід і який, я більш ніж переконаний, легалізував ідею «поєднання» після перших контактів з Дмитрієвим.
У минулих дописах також окреслював, що закрутити всі перемовні треки довкола одного Віткоффа і, особливо, довкола обіцянок московії — це найбільш недалекоглядна ідея, яку лише можна було уявити. США із рівної позиції стали умовно залежними від Кремля. Залежними в репутаційному плані реалізації «поєднаних треків», або, як наслідок, необхідністю визнання допущеної помилки.
⏩ На 137-й день Трамп не має жодної дієвої ані «торгової угоди», ані, що більш помітно, — жодного рішення у зовнішній політиці: війна в Україні триває, стан справ з угодою між Ізраїлем та ХАМАС перебуває у стадії невизначеності, а ядерна угода з іраном, якою Трамп вихвалявся «ось-ось», — вчора була відхилена аятолою Хаменеї попри всі погрози США «розбомбити іран у разі відмови».
➡️ У тому і суть, що Трамп тепер вимушений «продемонструвати» або угоду, або реалізацію власних погроз, які Трамп не планував реалізовувати. Погрози Трамп не збирався виконувати, а якщо й виконувати — то руками Ізраїлю.
➡️ А відповідно Ізраїль буде висувати вимоги до США щодо ХАМАС, оскільки зараз Тель-Авів не дуже задоволений тим, що "надомовлялись" амеркианці, часто не узгоджуючи позиції з урядом Ізраїлю.
Тож у Трампа вибір:
🛑або визнати, що у зовнішньополітичних питаннях він повністю провалився,
🛑або благати Ізраїль «покарати іран»,
🛑або продемонструвати «порожність власних погроз», що далі зруйнує перемовний інструмент, який застосовує Трамп для досягнення рішень — дипломатію тиску та погроз.
➡️ Трамп обирає інший варіант — вимагати (просити) путіна щодо виконання раніше наданої обіцянки «тиску на іран» в якості «посередника». За принципом «Ну ти ж обіцяв, Вова…».
Те, що така обіцянка була надана московією раніше, ще аж перед зустріччю в Саудівській Аравії — вже не моя гіпотеза, а декілька разів підтверджений факт.
Серед останнього — це вчорашній пост Трампа про розмову з путіним, де питання про Україну і «мирні бомбардувальники в трусиках» плавно перейшли ось у це 🗣:
«Ми також обговорили іран і той факт, що час для рішення ірану спливає, і це рішення щодо ядерної зброї спливає, і це рішення має бути прийняте якнайшвидше. Я заявив президенту путіну, що іран не може мати ядерну зброю, і я вважаю, що в цьому президент путін запропонував взяти участь для швидкого вирішення справи».
Але суть у тому, що американці через недалекоглядність зовнішньої політики, яка була віддана в руки «бізнесменів» (Віткоффа), а не фахівців, поставили себе у вкрай залежне положення. Тому це виглядає не як мотивування путіна, а як благання.
І тут захований шанс для України 🇺🇦
➡️ Бо чим нижче паде зовнішня політика США у своїх приниженнях перед путіним — тим сильнішим та якіснішим буде відкат до «норми», яку, очевидно, готує Рубіо (вважайте це моєю інтуїцією — як свого часу з іраном). Зараз Трамп розчарований, але все ще плекає надію на те, що «путін допоможе», як обіцяв.
🔄 Але від любові до ненависті — один крок. Точніше один іран.
Остаточний та безповоротний провал США по ядерній угоді з іраном, якщо з цим не зможе допомогти, як обіцяв, путін, і буде цим кроком: «Володя – ти що, підставив мене та збрехав, що можеш допомогти?»
На це ставка Рубіо в апаратній боротьбі. На це ставка Грема в сенатському проєкті. Тому ми не чуємо Віткоффа, бо відсутність ядерної угоди — це його кінець, і він шукає шляхи, як цього уникнути.
➡️ Хаменеї вчора вже відхилив ядерну угоду, але десь до середини червня Трамп буде вірити та чекати, «що путін врятує цю угоду», а якщо ні — то буде вихід Грема, який зробив вчора геніальний хід — хоч я не його фанат. Але про це — в наступному дописі.