Падіння режиму Асада в Сирії відкриває нові шляхи до співпраці ЄС та Туреччини 🇹🇷
💬 Однією з умов участі у фонді переозброєння Європи є підписання безпекових договорів з ЄС. Після того, як Велика Британія підписала договори з ЄС, на саміті НАТО стало відомо, що й Канада також підписала договір про оборонну співпрацю з ЄС і фактично долучилася до спільного переозброєння за програмою ReArm Europe.
➡️ Канада 🇨🇦 збільшить видатки на оборону, внесе у спільний з ЄС фонд внески та розпочне спільне виробництво зброї з локалізацією технології та 70% виробництва в ЄС. Все це, на думку Канади, дозволить зменшити непередбачувану залежність від США.
Також серед третіх країн, які матимуть можливість взаємодіяти з ReArm Europe, окрім ВБ та Канади, є Норвегія 🇳🇴 та Україна 🇺🇦.
Раніше я писав та окреслював, що до фонду прагне доєднатись і Туреччина, що підтверджувалося її діями та заявами.
➡️ Тепер, за повідомленнями Bloomberg, на саміті НАТО Ердоган намагався вчергове переконати Макрона зняти блок на продаж Туреччині ППО SAMP/T та розпочати спільне виробництво ППО, як це передбачалося за тристороннім договором 2018 року між Францією, Італією та Туреччиною.
Але у 2020 р. Макрон остаточно поставив на паузу спільне виробництво ППО до того, як «Туреччина прояснить цілі в Сирії». Хоча, ймовірно, це ще було обумовлено тим, що Анкара не скасувала контракт 2017 року на придбання С-400 з московії.
➡️ Відмова Макрона та обмеження на продаж Patriot з боку США остаточно спонукали Туреччину шукати альтернативу, яку тоді знайшли в нових партіях московських С-400.
🔄 Але стратегічно це стало помилкою для Туреччини, оскільки купівля С-400 спровокувала ще більші наслідки для Анкари: як виключення з програми F-35 і блокування продажу нових та обслуговування наявних F-16.
Вже у 2023 році Туреччина шукала компроміс щодо С-400 із минулою адміністрацією Білого дому. Попередньо було досягнуто практичної домовленості, за якою С-400 залишались у Туреччині, але перебували на американській частині бази Інджирлік під повним американським контролем. Таким чином Анкара не порушить договори перед московією, але С-400 будуть під контролем США. Пізніше Анкара ніби спростувала інформацію
➡️ Але у 2024 р. інформація 2023 року опосередковано підтвердилась, Туреччина запропонувала американській стороні, що не активуватиме раніше придбані у московії С-400 в обмін на доступ до програми F-35: «Давайте ми покладемо їх у ящики, а ви перевірите», — заявила турецька сторона.
У 2025 р. бажання Туреччини відновити контакти з Парижем та Римом для спільного виробництва ППО вчергове підкреслює готовність Анкари забути про С-400.
➡️ Нові можливості відкриває і повалення режиму Асада та початок перезавантаження відносин ЄС та Сирії, що відбувається, зокрема, за лобіюванням Туреччини. Фактично Сирія — це останній блок питань, який перешкоджав Туреччині взаємодіяти з Францією. Питання конфліктності Парижа та Анкари довкола Вірменії та Азербайджану вже менш актуальне. За С-400 турки вже два роки через зливи у ЗМІ заявляють, що готові відмовитись. А в цьому році вирішилася остання перепона — Сирія.
З 2025 року Туреччина рекордно інтенсифікувала контакти з ЄС, у тому числі участь у заходах підтримки України в Європі.
💬 Зменшений вплив московії на Близькому Сході (Сирія), остаточна відмова ЄС від московського газу до 2027 року, зокрема того, що постачається Турецьким потоком, нові рекордні родовища власного видобутку, багатомільярдний фонд переозброєння ЄС, природна та історична конкуренція з московією — усе це збільшує можливості та зацікавленість прудкого Ердогана зближуватись з ЄС і «здавати» інтереси московії, у разі потреби (якщо буде вимога ЄС), але й, відповідно, шукає вигідної угоди з ЄС.
➡️ Актуалізація теми спільного ППО — це спроба перевірити, чи готовий Париж переступити минуле та зняти загальний блок на співпрацю з Анкарою, коли ключові розбіжності або вже не такі актуальні, або вирішені.