*Продовження (Частина друга 2/2)
🔄 Контроль породжує потребу ще більшого контролю. Це як хвороба, як наркотична залежність.
Парадокс влади авторитарних лідерів та тоталітарних суспільств, що чим більше обмежень уже накладено на суспільства для втримання влади — тим більших обмежень влада потребуватиме для подальшого її утримання.
Навіть якщо суспільство вже деградовано як громадянське утворення.
Це працювало від часів Калігули. Цей принцип працює й зараз — з єдиною відмінністю, що в епоху технологічної та інформаційної революції фізичне насильство поєднується з необхідним рівнем інформаційного насильства.
➡️ Але саме тому будь-який автократ, корупціонер чи зрадник — «вівця у вовчій шкурі» — допоки в країні існують базові інституційні принципи. Інституції наповнюються людьми. Інколи — поганими людьми (таке буває, і це проблема не тільки України), але допоки існують базові інституційні принципи та повага до них, навіть як неписане правило — суспільство зберігає шанс отримати в якийсь момент якісну інституцію через системність оновлень.
🔄 І якщо обґрунтовані потреби, викликані війною, ще можуть якось виправдовувати посилення контролю над суспільством, то неповага та зазіхання на інституційні принципи — НЕ мають обґрунтованих виправдань.
За порушення (якщо вони є) карається порушник(и), менеджмент, а не сама інституція. Конфлікти між інституціями вирішуються в процесуальному порядку, а не в медіабаталіях, втягуючи суспільство.
P.S Заодно цікаво подивитись, скільки людей читають повністю допис перш ніж коментувати «зараз про інше»