💬 Для частини шановної спільноти, яка з тих чи інших причин не зрозуміла поєднаність попередніх двох дописів із подіями сьогодення, чи кому не вистачило конкретики. Про що було в попередньому дописі, конкретизую:
📌 1. Один із інституційних принципів базується на тому, що державні інститути не підривають довіру до іншого державного інституту, яким би привід не був.
Я не тримаю в руках кримінальні справи, щоб сказати «хто винен», і тому не кажу зараз, хто правий у киданнях в один одного справ НАБУ, СБУ чи хтось інший.
Але що я можу сказати — так це те, що те, як це відбувається, — є підрив інституційних принципів, а отже — підрив державних інтересів, а отже — це неправильно.
📌 2. Ефективність конкретних інституцій, доцільність їх існування — чи то НАБУ, чи то САП, чи то СБУ — це справа полеміки, аргументів і процесуальних процесів, що встановлюються, знову ж таки, через суспільний діалог. Це не робиться в ультимативних діях за день-два, руки струхнули.
Це відбувається через діалог, і точно цей діалог відбувається не через підрив довіри до інституції (пункт 1).
Москалі, коли хочуть досягти довготривалого результату, ціляться навіть не на конкретних особистостей — вони через конкретних особистостей ціляться у саму довіру до інституцій.
Ціль у москалів — не підірвати довіру до конкретної особистості (бо особистості змінні), а через людину/подію, до якої підірвана довіра, підірвати довіру до інституту.
Наприклад, сприяючи скандалам 2016 р., московія намагалась підірвати довіру до самого «американського інституту виборів». Або скандалами довкола недоброчесних волонтерів, чи створенням таких скандалів цілеспрямовано — підірвати довіру до волонтерства як явища.
📌 3. За порушення Закону несе відповідальність конкретна особистість та менеджмент інституції (що теж складається з конкретних особистостей), але не сама інституція.
Аргументація «інституція неефективна, бо там кроти, тому ми її позбавляємо повноважень» — так це не працює без пункту 2, тобто діалогу щодо необхідності такої дії.
Кроти можуть бути і були в будь-яких органах — але це не означає, що кожна інституція через проблеми має бути критично видозмінена без публічного обговорення, навіщо ця дія взагалі необхідна.
Інституційний підхід та суспільний діалог для того й існують, що в якийсь момент інституція може бути неефективна, наповнена неякісними людьми, але якщо нормально побудовані інституційні принципи, виконується розділення влади, то через оновлення, доцільність якого встановлюється або законом (терміном повноважень), або політичною необхідністю через суспільний діалог (найчастіше викликаний скандалами), інституція оновлюється раз, два, три — стільки скільки буде потрібно до того моменту, щоб досягти якісного результату.
Але якщо порушені інституційні принципи, що є певною неписаною конституцією для державних органів, то результату довести до ефективності навіть гіпотетично не може бути досягнуто.
📌 4. Зрештою, війна між інституціями та порушення інституційних принципів — неважливо, ініційована вона намірами «оптимізації», «боротьби з кротами» чи «політичними мотивами», — підриває довіру до всіх інституцій одночасно, хто в це залучений. Суспільство ділиться на блоки, відбувається розкол у ставленні до події. Переможців тут не буде.
Ні САП, ні НАБУ, чи хтось інший, якщо навіть відвоюють власні повноваження, ні Прокуратура, навіть якщо втримає централізовані повноваження, — програють усі як держава, бо удар завдано в саме серце інституцій — довіру до них та принципи інституційної взаємодії.
Причому шкоду завдано не тільки тим, по кому б’ють, але й тим, хто б’є.
Так не робиться, якою б логікою не керувалися, бо підриваються інституційні основи, а отже — інтереси держави.
P.S. Я планував готуватись до певних подій, які в тому числі в інтересах країни, а натомість вийшов з рівноваги і застряг тут (мабуть, дійсно краще закривати коментарі).
Хоча, хто мені винен, що сам, як ідіот, — ведуся, коли мене провокують, і зрештою виходжу з рівноваги. Тут я винен.