*Продовження (Частина друга 2/2) *Перед прочитанням, будь ласка, прочитайте першу частину
Зробити чужими руками
Кремль не може дозволити собі відкрити «другий фронт» — бо банально просто немає ресурсів, оскільки ще з кінця 2022 року 90% сил зосереджено в Україні. Гібридні загрози через провокування локальних конфліктів стають складнішим завданням для Кремля через падіння якості впливу, якості агентів та поступову «вакцинацію» Європи через «московський вірус» (загрози): про що у 2024 році заявили на той момент голова ЦРУ Бернс та голова британської розвідки та Річард Мур на спільному заході.
Вони на відкритому заході для журналістів, підкреслили, що якість московських агентів значно впала й основною силою Кремля стають не професіонали, а злочинці та підлітки, які разово можуть виконати завдання, але це не створює необхідної «довготривалої мережі» як це було раніше, що важливо для розвідки.
Тож Кремлю потрібен конфлікт, на який би Європа відреагувала, і, як наслідок, зменшила б підтримку України. Тоді для Кремля це збереже той баланс сил, навіть якщо у 2026 році Кремль буде вимушений зменшити фінансову складову власної окупаційної війни через стан економіки.
➡️ І таке рішення — це Тайвань 🇹🇼
Потенційне вторгнення Китаю на Тайвань чи блокада, за даними тайванської розвідки, мали б відбутись у 2027 році. Але це не тільки пізно для Кремля, а й 2027 рік зараз піддається сумніву щодо намірів Китаю. Для Сі Цзіньпіна вторгнення на Тайвань чи його блокада має екзистенційне значення, і тому там «програти» не можна.
Для цього Пекін потребує трьох складових:
🛑1. Швидкість, щоб уникнути реакцій та наслідків — щоб не повторити помилок Кремля.
🛑2. Відсутність консолідованої підтримки Тайваню з боку США та Європи.
🛑3. Військовий баланс сил Китаю з силами США та їхніми союзниками.
Через низку економічних проблем Китаю модернізація військово-морської компоненти до рівня США можлива не раніше, ніж до 2030-х років.
➡️ Далі. Зараз активізація постійних заяв Пекіна, що він не «є стороною конфлікту» — є наслідком процесів в ЄС, який починає сприймати Пекін як повноцінного ворога і тиснути.
Плюс, на додачу, Пекіну потрібно вийти з кризи, оскільки найбільший дефіцит бюджету в цьому році знову було збільшено. Нещодавно Пекін збільшив дефіцит бюджету на 2025 рік з 3% до 4 % ВВП, або на 179 млрд $. Загальний дефіцит бюджету у 2025 році складає 786 млрд$.
Тож значна частка аналітиків по регіону вважає, що Пекін не буде готовий до агресії проти Тайваню раніше 2030-х років.
Так само розширена підтримка московії потребує значних ресурсів і несе значні політичні ризики для Пекіну, що вплине на економіку.
Але путіну треба раніше.
Варто відзначити те, що ескалація з боку Кремля відбувається на тлі безкарності з боку США, але й також на тлі подій після зустрічі на ШОС.
Стратегічних цілей у цій ескалації — дві:
➡️ 1. Через ескалацію відтермінувати наміри ЄС щодо розширення тиску на Кремль — як безпосереднього, так і через треті країни; зменшити наміри підтримки України; створити відчуття, що війна на територію ЄС прийде раніше при збереженні тренду підтримки України.
➡️ 2. Переконати Пекін у слабкості його головної перестороги — НАТО, та повній дисфункції умовно колективного Заходу. Кремлю потрібно переконати Пекін настільки, щоб той або ризикнув розширити підтримку Москви, або ризикнув розтягнути сили через Тайвань раніше (наприклад, наприкінці 2026 року).
⏩ Тож єдина правильна стратегія — посилювати реакцію та відповідь на дії Кремля через посилення санкцій та збільшення підтримки України (відповідати ескалацією на ескалацію), бо саме в такому разі можна уникнути ще більшої ескалації, оскільки це зірве показову виставу Кремля, ціль якої — спонукати Пекін заплатити за амбіції путіна, бо Кремль критично потребує, щоб Пекін змінив статус «з підписки на війну» на «учасника».