🇫🇷 Франція: все або нічого
💬 У найближчі 12 годин стане відомо, чи вдасться Макрону дотиснути те, що він хоче, чи Франція піде на дострокові вибори.
Я взяв паузу з дописом про Францію, щоб проаналізувати, чи події зараз просто означають повну втрату контролю Макроном, чи за швидкою самовідставкою Лекорню стоїть якийсь план.
І схоже, це план — я поясню, в чому.
➡️ У коментарях я був скептичний до призначання Лекорню в плані політичного виживання. Більш-менш можна було виправдати політичний розрахунок призначення на республіканське минуле Лекорню, але, на перший погляд, цього тільки «гіпотетично» достатньо.
За кілька годин до призначення Лекорню я писав, що з політичного боку єдиний варіант отримати більш-менш стабільну коаліцію — це залучити лівоцентр, відділений від крайнього крила Меланшона, зберігши хоча б частково підтримку Республіканців.
🔄 Є дві проблеми з залученням ліво/лівоцентру для стабілізації будь-якого гіпотетичного уряду:
➡️1. Це те, що цю ідею не підтримують Республіканці.
➡️2. Цю ідею не підтримує навіть процентристське крило макроністів.
Тож я чекав учорашній день, оскільки вчора мали б відбутися дві події:
➡️ 1. Збори в «лівому таборі».
➡️ 2. Окремі зустрічі керівників партій та груп з Лекорню, який і піде у відставку, але на прохання Макрона до вечора середи (сьогодні) має спробувати узгодити «єдиний консенсусний уряд».
Так ось, щодо зборів «лівих».
Соціалісти, зелені та навіть найближчі союзні сили до Меланшона — комуністи — провели окремі збори від партії Меланшона. Причина, що Меланшон хоче повного повалення Макрона, а ці три сили допустили можливість співпраці з макроністами. Фактично ці зустрічі закріпили розкол у лівому блоці, що є однією з умов для цілей Макрона. Меланшон звинуватив лідера соціалістів Олів’є Фора у «зраді» для збереження системи.
Далі.
Основний бар’єр для комунікації макроністів із лівоцентром та лівими була пенсійна реформа.
🗣 Сенсаційно одна з авторів даної реформи Елізабет Борн заявила, що пенсійну реформу можна призупинити.
Відомо, що до цього Лекорню доручив проаналізувати Елізабет Борн економічний вплив задоволення частини вимог соціалістів. А до цього відомо, що Макрон попросив Лекорню провести перемовини з лівою опозицією.
За результатом лідери партій соціалістів — Фор та Глюксман — заявили, що відкрились потенційні двері для домовленості з Лекорню. Про Глюксмана я колись писав, це, до речі, один з найбільш проукраїнських політиків Франції. Пізніше стало відомо, що Лекорню підтримає призупинення пенсійної реформи.
Республіканці та частина макроністів виступили з критикою такого кроку. Але за результатом зустрічі Лекорню з колишніми колегами з Республіканців вийшла цікава новина.
Республіканці переймаються, що розпуск парламенту призведе до втрати великої кількості депутатів в сільських регіонах, які перейдуть до партії Ле Пен (Барделли).
Тож, що відбувається?
Для Франції полярність політики є типовою ознакою. Загострення якої розпочалось не з Макрона, а з Саркозі та Олланда. Прихід до влади цих сил був відтермінований появою Макрона, який і досі шукає будь-який шлях, щоб зберегти більш-менш помірковану Францію.
Лекорню був технічним засобом Макрона — загострити ситуацію, яка зайшла в глухий кут, оскільки як усередині партії, так і з лівими й правими краями принципово не можуть домовитись про «консенсус».
➡️ Зараз йде загострення, щоб окреслити цілком ймовірні дострокові вибори, які насправді не вигідні ні Республіканцям, ні Соціалістам, ні макроністам, бо їх мандати підуть у крайнє право, а в інших — у крайнє ліво. Але це примусить комунікувати табори, навіть у спільній ненависті до Макрона.
Фактично Макрон зараз ставить на «все або нічого» і довіряє здійснити цю гру найбільш довіреній особі — Лекорню. У разі «нічого» Франція може піти не лише на дострокові парламентські вибори, а й президентські. Але для Макрона президентство вже давно не є першопричиною його дій (хоч його в цьому звинувачують).
Він — Лелуш, який готовий сконцентрувати всю взаємоненависть французької політики на собі, змусивши таки сісти за стіл.