Ми перестаємо говорити про майбутнє (Частина перша, 1/2)
💬 В умовах війни планування на близький горизонт є звичним і зазвичай навіть необхідним явищем, але це не має ставати єдиною поведінковою рисою країни.
🇺🇦 Україна, навіть перебуваючи в тому положенні, у якому вона є, має конкурентні переваги:
📌 1. Відставання від Заходу стає перевагою. Україна, відстаючи від Європи, може аналізувати помилки, які та допустила в ході власного розвитку: ставка на міграцію як фактор економічного зростання, що має короткостроковий ефект, але довгострокові негативні наслідки; надмірне завищення соціальних стандартів шляхом проїдання інвестиційної складової і, зрештою, створення замкнутого кола, що веде до розширення бюрократичної складової; деіндустріалізація через хибну віру в єдину глобальну безпечну економіку та можливість оптимізувати витрати, тощо.
📌 2. Спроможність більшості українців виходити за межі комфорту, якщо є візія та довіра до неї. Це важко описати коротко, але більшість урядів західної півкулі є електоральними заручниками щодо рівня комфорту. Натомість українці, зберігаючи високий цивілізаційний розвиток та інкорпорацію у західні (європейські) суспільства, зберігатимуть при цьому щонайменше здатність стратегічного аскетизму через поствоєнний ефект — принаймні певний час. Хоча, звісно, можна пригадати «гречку» та інше, але тут глибший момент.
📌 3. Україна може стати центром європейського федералізму як для власного виживання, так і запустити наступну стадію розвитку європейської спільноти. Після Лісабонського саміту ЄС застряг в економічній парадигмі й перейшов у стадію кризи через гальмування політичного розвитку. У найближчій перспективі спроба створити Європейські Штати у вигляді федерації є малоймовірною, практично неможливою.
Але цей рух може відродитися саме довкола України: коли до економічної складової, що діє, буде вимушена додатись безпекова, і фактично утвориться — або в межах всієї Європи, або більшої її частини — безпекова Конфедерація, яку часто називають ще «автономною безпековою парадигмою».
Фактично, надання безпекових гарантій Україні закладає основи для створення такої Конфедерації в майбутньому, а тому всі процеси та потреби (які не тільки наші) довкола України визначатимуть головний тренд.
➡️ Це дозволить Україні, навіть відстаючи економічно, зайняти важливе політичне місце в європейській архітектурі та використовувати політичну складову на європейській арені для розвитку економічної.
Фактично параметри потенційного українського економічного дива (його створення) лежать не в ресурсах країни (не тільки), а більше в її ідеологічно-безпекових складових як перевазі, які при правильному позиціонуванні та використанні можуть принести достатній обсяг інвестицій та політичного капіталу.
Це доволі важко описати в одному дописі.
Але що можна описати зараз. Війна не має ставити стратегічне планування держави на паузу або обмежуватись виключно безпековим питанням, як завершення війни (так, це пріоритет, безсумнівно). Я, будь-яка інша людина, чи навіть цілий державний орган, обмежені в силу власного кругозору і ряду інших факторів. Стратегічний погляд досягається через комунікацію (з якою в нас дуже-дуже погано). Вибудова стратегії — це не суто відповідальність держави, це визначає суспільство, але держава створює та забезпечує майданчик (навіть під час війни).
💬 У нас непогано вибудована стратегічна комунікація з західними партнерами, але значно деградує внутрішня. Особливо загострилися проблеми рівня внутрішньої комунікації з початком «неофіційної виборчої кампанії» у дупі багатьох політиків, ніби війни вже немає. Але то лірика, хоч і вкрай важлива.
*Продовження у наступному пості👇