🇬🇧 Британська надійність: чому Україна має працювати в багатоплощинному безпековому вимірі
Україна зараз та в майбутньому потребуватиме гарантії безпеки й найголовнішою метою є, звісно, отримання гарантій в НАТО, або рівня 5-ї статті НАТО, але через низку політичних, геополітичних та інших причин рух до отримання цих гарантій є складним і довготривалим.
Тому Україні необхідно працювати над безпековими союзами в багатоплощинному вимірі, де інші союзи не замість, а у ДОПОВНЕННЯ до 5-ї статті НАТО.
Такий підхід означає три складові:
▶️ 1. Стратегія дикобраза та сильні Збройні сили України, розвинутий ВПК. ЗСУ — це головна безпекова гарантія для України, але ще й політичний інструмент просування союзів (особливо оборонних) на геополітичному рівні. Сильна українська армія сприяє та сприятиме дипломатичним цілям.
▶️ 2. Тиск на вступ до НАТО чи отримання гарантій рівня 5-ї статті має бути постійним та мейнстримним (навіть якщо відмовляють і як би довго не відмовляли), бо специфіка демократичних режимів у тому, що уряди у партнерів змінюються шляхом виборів і кожного разу це підкидання кубиків може таки дати «необхідне число» (політичну волю). Тому інформаційний, моральний, політичний та інші плацдарми мають бути завжди актуалізовані через заяви, медіа, зустрічі, вимоги.
▶️ 3. А поки триває «підкидання кубиків», Україна має заглиблюватись в інші форми безпекових та політичних відносин — інші площини, які навіть у разі отримання 5-ї статті НАТО чи їх аналога будуть лише посилювати наші геополітичні та безпекові позиції.
➡️ Гарним прикладом третьої складової є подія 5 листопада, коли Україна офіційно отримувала статус розширеного партнера оборонного об’єднання JEF (Об’єднаних експедиційних сил), фактично заснованого Британією як страховий механізм на випадок ненадійності НАТО. Якраз британці й реалізують цю стратегію багатоплощинності безпекових зв’язків.
JEF – це оборонний багатонаціональний союз Великої Британії з нордичними та балтійськими країнами + Нідерланди. Ідея створення була озвучена Британією у 2012 році, але рух створення розпочався тільки після 2014 року (анексій Кремля), а фактичного постійного операційного статусу організація набула у 2018 році, що пов’язують як з імплементацією договорів JEF, виходом ВБ із ЄС, так і з першим терміном Трампа, де британці вже тоді відчули ненадійність Білого дому.
На сьогодні JEF активно розвивається як оборонний союз: хтось його називає геополітичним проєктом Лондона, хтось майбутньою європейською альтернативою НАТО, але поки для британців — це доповнення до НАТО (про всяк випадок).
JEF має своє постійне командування зі штаб-квартирою у Лондоні, спільні координаційні органи, які можуть діяти в рамках оборони самостійно чи в рамках координації з НАТО.
➡️ JEF має політичні зобов’язання взаємного захисту, але не такі чіткі, як 5 стаття НАТО, але й не це треба. Зміст у тому, що головна цінність JEF — це поглиблення військово-політичних відносин із країнами, які мають спільні цінності і, головне, безпекові інтереси — стримування Кремля. Це саме той кластерний підхід, про який я колись говорив в одному з перших відео як метод врятувати НАТО та європейську безпеку.
JEF має велике прикладне значення, оскільки займається розбудовою спільного ВПК (взаємодоповнення), та й підвищенням рівня національних збройних сил у кожній країні. Це та сфера безпекових відносин, яка формує сталі контакти на основі спільних інтересів, і коли ми кажемо Скандинавія або Північні країни для зручності, то найчастіше маємо на увазі декілька країн, але з розумінням спільності політик.
А ця спільність політик формується на трьох стовпах: довіра, спільність інтересів, глибина контактів. JEF – це саме про глибину контактів.
➡️ Але можливість створювати глибину контактів, поки ми як країна виборюємо гарантії безпеки, не виключається JEF, є ще багато форматів, до яких маємо прагнення доєднуватись чи створювати власні.
Вступ у НАТО чи гарантії 5-ї статті мають бути полуницею на вершечку нашарованих відносин та регіональних союзів, а не навпаки — так все працює.