Білий дім: «Не для того санкційна квітка росла, щоб інший її зірвав»
Санкції переважно вигідні американцям, бо вони звільняють ринок в енергетиці, оборонці та космічних технологіях від московської конкуренції. І в принципі це непогано, коли декілька мотивів та інтересів поєднуються.
Але вкрай важливо, щоб ці поєднання не переростали у «рієлторську демократію», коли економічний перерозподіл переходить у продаж стратегічних союзників та сепаратні домовленості.
Про що мова?
Кремль розуміє, що до кінця 2028 року повністю втратить європейський енергетичний ринок через політичну волю та санкції, що є її віддзеркаленням. Тому Кремль був не проти продати американцям, що і так втратить, умовні «Північні потоки», щоб отримати натомість «політичні рішення» щодо України в рамках «квітневого кола пекла» та тиску на Київ.
Тоді маямський фінансист, наближений до Трампа, Стівен Лінч планував викупити «Північний потік» і вже готував угоду щодо викупу боргів компанії. «Північний потік» був однією з тем комунікації між Дмітрієвим та Віткоффом. Але, на щастя, на два щастя: кінцеве рішення було за ЄС; і друге – що адміністрація Мерца це не адміністрація Меркель.
Але санкційна квітка має багато паростків, які Кремль може «продати».
Останні санкції США проти «Лукойлу» та «Роснефті» також вивільнили цілий спектр цікавих активів, які Кремль спершу хотів перепродати собі ж через підконтрольну Gunvor. Мінфін США це не дозволив із двох причин: занадто явна і грубо проведена махінація (про що ми говорили раніше) та тому, що у США на ці активи інші бачення.
Простежується, що після того, як юридичною махінацією через Gunvor Кремлю не вдалося зберегти закордонні активи «Лукойлу» та «Роснефті», — у Кремлі дійшли до висновку, що якщо ці активи вже не врятувати, то їх хоча б треба вигідно «політично» продати. І саме про це, цілком вірогідно, свідчить комунікація Дмітрієва та Віткоффа, а також їхня остання активність, про що опосередковано згадують у ЗМІ.
Щоб якась компанія придбала підсанкційні активи, необхідне «бінго»: дозвіл від Мінфіну США та дозвіл від Кремля продати саме цій компанії. І що цікаво, разом з активізацією процесів за «28–23–19» пунктами активізувалися рухи довкола підсанкційних об’єктів і акторів.
⏩ Для прикладу, WSJ повідомила, що американський мільярдер Тодд Боелі, який викупив «Челсі» Абрамовича, приєднався до спроб викупити активи «Лукойлу».
⏩ Ще цікавіше, що скандальна Gunvor раптово усуває одного із засновників та незмінного керівника Торнквіста, якого десятиліттями звинувачували у контактах із путіним. Усування радикальне: звільняються всі його родичі, у тому числі син, а сам він продає всю свою частку в компанії.
Але ще цікавіше те, що посаду Торнквіста обійме Ґері Педерсен, який до цього був головою американського підрозділу компанії. Так компанія виходить з-під підозр та звинувачень, що могли призвести до санкцій, а американський менеджмент посилює вплив.
⏩ Інші активи «Лукойлу» в Іраку, найімовірніше, дістануться американській Exxon.
До чого це? Два моменти.
🛑 Перший. Спроба української дипломатії грати за правилами «рієлторської дипломатії», яку пропонує Віткофф, може погано закінчитися, якщо в нас немає чіткого розуміння, чи можемо ми перебити ціну, яку запропонує Кремль. Рієлторська дипломатія візьме плату з нас (що вважатиме «комісійними») і з іншої сторони, і зіграє на боці того, хто більше заплатить.
Чи справді ми можемо більше заплатити? Спроба дипломатично «перекупити» Віткоффа можлива як ідея, але, на мою думку, ризикованіша, ніж спроба його делегітимації.
🛑 Другий. Дуже важливо, щоб ЗМІ, аналітичні центри та блогери не випускали з уваги процеси довкола підсанкційних об’єктів Кремля, які той може «продати» за політичні рішення США в рамках ширших процесів. Не проблема, якщо американські компанії поглинають московські — проблема, якщо це поглинання є частиною ширшої (сепаратної) політичної домовленості. Публічний контроль ніколи не завадить, щоб цього уникнути й вчасно підсвітити.
Сірі схеми люблять темряву та палають від світла.