Ці перемовини одночасно настільки ж безсенсовні, як і надважливі
💬 Я підтримую думку, що Кремль не прийме більш-менш поміркований, назвемо його компромісний, документ.
Оскільки для московії є два завдання: перше — знищення суб’єктності України, друге (план «Б») — створення умов для посиленої деградації економіки, суспільства та політичних інститутів України з метою поглинання в середньостроковій перспективі.
Тобто для Кремля важливо, щоб в Україні не працювала економіка, біженці не поверталися, країна не мала гарантій безпеки, а від того будь-який адекватний інвестор не зайде і так далі. Тому в поточному стані можливостей Кремля вести війну він не піде на конструктив.
➡️ Тому ключове — це зменшувати можливості в різних сферах Кремля та поглиблювати для них економічні, політичні (витіснення Кремля з регіонів світу та поглиблення залежності від Китаю), репутаційні (Куп’янськ, підводний човен) втрати.
Тому все, що відбувається з нашого боку:
▶️ 1) Це традиційна вистава для Трампа, щоб він був задоволений і зрештою в певний момент перемкнув увагу і тиск на Кремль, оскільки той не буде схильний підписувати щось конструктивне. Про це багато сказано, у тому числі мною, і тому не бачу сенсу повторюватися.
▶️ 2) Це унеможливлення розколу в Європі щодо питань України: чим радикальнішими та вирішальнішими будуть ставати питання, тим полярнішими стають думки, а нам потрібна цілісна Європа щодо питань України в принципових сферах.
❓ Це все немає значення?
Ні, навпаки. Це надважливо — змістити майбутню рамку реальних стартових перемовин, яку нав’язав Кремль у Стамбулі 2022 та Анкоріджі 2025 року як продовження Стамбула.
І зараз нам вдається змістити рамку: створюються умови, що гарантії на кшталт статті 5 для України — це нормально, прискорений вступ в ЄС — це нормально, вже зараз планувати США та ЄС кошти на відбудову — це нормально. Визнавати юридично окуповані території — ненормально. Обмежувати чисельність ЗСУ — це ненормально, але 800 тис. — це не мало (не факт, що в мирний час ми зможемо підтримувати і таку армію), і так далі.
І коли Кремль буде в кондиції більшої поступливості через вичерпання, в першу чергу, економічних можливостей, які обслуговують війну, а, на мою думку, з наявним темпом це між кінцем першої половини 2026 року — початком 2027 року, — ось тоді будуть стартувати перемовини, які потенційно зможуть призвести до якогось компромісного бачення. Бо зараз проблема не в позиції України, яка не хоче капітулювати або наражати себе на майбутню небезпеку, зараз проблема в Кремлі, позиції якого треба приземлити, а зробити це можна тільки через створення їм стратегічних загроз в різних сферах.
❗️ І тут важливо, яку рамку нормальності ми вибудовуємо зараз у цих перемовинах, бо коли складуться обставини й прийде час та можливості реальних перемовин, то важливо стартувати не з рамки Стамбула, а з іншої — сподіватимемось, кращої, яка зараз утворюється і до якої, насправді, примушують і Кремль через легітимізуюче обговорення як процес.
Тому і поєднується дві протилежності: як повна безсенсовність поки цих перемовин, бо Кремль не піде, так і надважливість, бо необхідно створити сприятливий для нас дискурс (від чого відштовхуватися), коли прийде час і, головне, можливості отримати результат.